Нафтовий картель: Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК)

Нафта є одним із ключових енергоресурсів сучасного світу. Вона рухає машини, літаки та танки. Напрошується припущення, що міжнародна організація, яка може впливати на світові нафтові потоки, може домінувати у глобалізованому світі. Як це впливає на Україну, її друзів та ворогів в матеріалі з циклу публікацій про діяльність міжнародних організацій.

Загальна характеристика Організації країн-експортерів нафти

Структура ОПЕК

Діяльність країн-членів ОПЕК у 70-80-ті роки XX століття

ОПЕК та США

ОПЕК+

Протиріччя ОПЕК та ОПЕК+

Повномасштабне вторгнення росії в Україну та нафтові санкції

Висновки

Загальна характеристика Організації країн-експортерів нафти

Організація країн-експортерів нафти (далі – ОПЕК) – це міжнародний картель виробників нафти, створений з метою визначення цін на нафту та квот на її видобуток. Країни ОПЕК спільно виробляють приблизно 30% світового видобутку нафти-сирця. Спочатку штаб-квартира ОПЕК була розміщена у Женеві, але невдовзі остаточно перемістилася у Відень. На чолі організації стоїть Генеральний секретар. Офіційною мовою ОПЕК є англійська.

Штаб-квартира ОПЕК. Фото: Вікіпедія

ОПЕК була заснована 14 вересня 1960 року у Багдаді п’ятьма країнами: Венесуелою, Іраком, Іраном, Кувейтом та Саудівською Аравією. Окрім значних запасів нафти, ці країни об’єднувала приналежність до так званого "третього світу". У 50-60-ті роки ХХ століття у світі відбувався процес деколонізації, який реалізовувався через отримання країнами "третього світу" політичної незалежності та звільнення з-під економічного тиску розвинених країн і транснаціональних компаній. На той момент у світі домінували сім нафтових компаній, відомих за прізвиськом "Сім сестер". Підставою для створення ОПЕК стало те, що "Сім сестер" в односторонньому порядку знизили закупівельні ціни на нафту, що істотно зменшувало прибутки нафтовидобувних країн. У 1960-ті роки кількість членів організації збільшилася вдвічі. Наразі до складу ОПЕК входить 13 країн: Алжир, Ангола, Венесуела, Габон, Екваторіальна Гвінея, Ірак, Іран, Конго, Кувейт, Лівія, Нігерія, Об’єднані арабські емірати, Саудівська Аравія. У Статуті зазначено, що будь-яка країна з істотним експортом нафти-сирця, що має схожі інтереси з країнами-членами, може бути прийнята до складу ОПЕК, якщо отримає під час голосування 75% голосів. Підкреслимо, що кілька країн перестали бути членами організації. Зокрема, Індонезія призупинила членство у 2016 році, Катар покинув організацію у 2019 році, а Еквадор зробив це роком пізніше. Габон виходив зі складу ОПЕК у 1995 році, але поновив членство у 2016 році.

Країни ОПЕК та ОПЕК+ на світовій мапі. Зображення: Вікіпедія

ОПЕК має власний прапор, який був затверджений у 1970 році. Прапор має блакитний колір, на якому розташовані стилізовані білі латинські літери, з яких складається назва організації.

Прапор ОПЕК. Зображення: Вікіпедія

Структура ОПЕК

Головним органом ОПЕК є Конференція, на якій двічі на рік збираються представники усіх країн-членів. Конференція розробляє генеральну політику організації, розглядає заяви щодо прийняття нових членів, розглядає та ухвалює бюджет, ухвалює зміни у Статуті, призначає Генерального секретаря, затверджує склад Ради керівників.

Конференція ОПЕК у грудні 2010 року в Кіто. Фото: Вікіпедія

Рада керівників збирається як мінімум двічі на рік і складається з осіб, яких висувають країни-члени. Орган готує порядок денний Конференції, укладає бюджет, керує веденням справ ОПЕК і стежить за впровадженням рішень Конференції.

Секретаріат здійснює виконавчі функції ОПЕК. Секретаріат складається з Генерального секретаря та штату співробітників. Генеральний секретар призначається на три роки та може бути один раз переобраний. З 5 липня 2022 року цю посаду займає кувейтський політик Хайсам аль-Гайс.

Генеральний секретар ОПЕК Хайсам аль-Гайс. Фото: Вікіпедія

Діяльність країн-членів ОПЕК у 70-80-ті роки XX століття

Діяльність країн-членів ОПЕК можна звести до двох ключових напрямів: встановлення квот на видобуток нафти та визначення питань щодо нафтоторгівлі. Необхідно підкреслити, що рішення, прийняті ОПЕК, стосуються тільки країн-членів організації. Однак, враховуючи значення нафти як енергоресурсу, рішення провідних експортерів цієї корисної копалини часто мають глобальний резонанс.

Будь-який ринок має враховувати баланс між попитом та пропозицією. Якщо кількість якогось товару на ринку істотно збільшується, його ціна починає падати. Отже, спілка розумних продавців може контролювати кількість товару на ринку, розподіляючи між членами спілки вимоги на вироблення певної обмеженої кількості цього товару, що буде формувати справедливу ринкову ціну. Подібну ринкову діяльність можна вважати повсякденною. Однак монополіст може собі дозволити впливати на ринок агресивніше, застосовуючи шокову терапію. Саме така ситуація сталася на глобальному ринку нафти у 1970-х роках.

70-ті роки XX століття стали періодом розквіту для ОПЕК. На початку десятиліття низка країн-членів організації вирішила націоналізувати власну нафтову галузь, що загалом призвело до більшого контролю. Країни ОПЕК почали підвищувати ціни. У 1973 році Ізраїль у черговий раз був атакований арабськими країнами – Єгиптом та Сирією. Оскільки Ізраїль підтримали США та держави Західної Європи, арабські країни ОПЕК, Єгипет та Сирія вирішили оголосити західним союзникам нафтове ембарго. Внаслідок ембарго ціни на нафту підскочили в кілька разів, що призвело до збагачення членів ОПЕК. Що стосується західних країн, вони змушені були перейти в режим жорсткої економії. Деякі країни Європи заборонили їздити на автівках у неділю без поважної причини. У США було обмежено дні, коли можна було придбати бензин. Після скасування ембарго постраждалі західні країни зробили низку висновків, намагаючись захистити себе у майбутньому. У 1974 році було утворене Міжнародне енергетичне агентство для аналізу глобального енергетичного ринку. Автопромисловість США поступово почала відмовлятися від енерговитратних автівок. Країни почали утворювати резервуари для накопичення нафти на випадок кризових явищ. По суті, ембарго поклало край періоду глобального економічного буму, який почався невдовзі після Другої світової війни.

Арабо-ізраїльська війна та нафтова криза 1973 року. Відео: History on Maps

Необхідно підкреслити, що вже у 1980-тих роках прибутки країн ОПЕК істотно знизилися. Навчені досвідом ембарго, західні країни почали шукати шляхи зменшення залежності від ОПЕК. По-перше, вони стали переходити на альтернативні нафті види енергії; по-друге, вони почали шукати інших постачальників та розробляти власний нафтовий потенціал.

У 1976 році міністри фінансів країн-членів заснували Особливий фонд ОПЕК, зусилля якого були спрямовані на надання фінансової допомоги країнам, що розвиваються. У 1980 році тимчасова організація була перетворена на постійний Фонд міжнародного розвитку ОПЕК. Фінансова допомога Фонду спрямована на базові потреби, як-от: харчування, енергія, інфраструктура, пошук роботи, чиста вода, санітарія, охорона здоров’я та освіта. На сьогодні Фонд витратив понад 24 млрд доларів на проєкти у 125 країнах, які розвиваються.

Проморолик Фонду міжнародного розвитку ОПЕК. Відео: OPECFund

ОПЕК та США

У 2014-15 роках члени ОПЕК значно перевищили верхню межу виробництва нафти. Водночас економічне зростання Китаю призупинилося, тобто зменшилися й потреби у нафті. Одночасно США майже вдвічі у порівнянні з 2008 роком збільшили виробництво нафти користуючись новими технологіями, що дозволило ефективніше працювати зі сланцевими шарами.

У такій ситуації ОПЕК як глобальний контролер ринку нібито мав би зменшити виробництво нафти. Однак Саудівська Аравія (лідер ОПЕК) побоювалася, що наслідком зменшення на ринку нафти ОПЕК буде збільшення частки американської сланцевої нафти. Тож організація навпаки збільшила власне виробництво нафти, намагаючись максимально знизити світові ціни та зменшити долю США на ринку. Річ у тому, що видобуток сланцевої нафти коштує дорожче. Наприклад, видобуток сланцевої нафти у США оцінюється в районі 35-50 доларів за барель. Натомість виробництво нафти у Саудівській Аравії є одним із найдешевших у світі й коштує приблизно 3 долари за барель. У січні 2016 року ціна впала до 22,5 доларів за барель, внаслідок чого США та Канада змушені були істотно призупинити виробництво нафти, а ОПЕК відновив свої позиції на ринку.

ОПЕК+

У 2016 році низькі ціни на нафту викликали невдоволення значної кількості країн-виробників у світі. Щоб збалансувати ситуацію, ОПЕК восени уклав угоду ще з десятьма країнами-виробниками – Азербайджаном, Бахрейном, Брунеєм, Казахстаном, Малайзією, Мексикою, Оманом, Південним Суданом, росією та Суданом. Ця угода отримала назву ОПЕК+ і функціонує до сьогодні. Члени ОПЕК+ домовилися про скорочення видобутку нафти, внаслідок чого світові ціни почали зростати. Фактично поява ОПЕК+ започаткувала новий етап співіснування виробників нафти. По-перше, розширився клуб тих, хто приймає рішення; по-друге, до глобальних гравців було прийнято виробників сланцевої нафти.

Сперечання ОПЕК та ОПЕК+

Оскільки основу ОПЕК складають арабські країни, можна зробити помилковий висновок про монолітність та злагодженість організації. Насправді вона не позбавлена внутрішніх проблем. 

По-перше, країни ОПЕК можна поділити на більш та менш успішні. Скажімо, економіка Нігерії сильно залежить від високої ціни на нафту. І якщо Саудівська Аравія в якийсь момент вимагає від членів організації збільшити виробництво, це подекуди викликає невдоволення. 

По-друге, країни ОПЕК мають різні виробничі потужності у видобуванні нафти. Навіть якщо країни-члени прийняли спільне рішення щодо збільшення квот, не всі країни спроможні виконати свою квоту. 

По-третє, між членами організації періодично виникають серйозні політичні конфлікти. Наприклад, війни Іраку з Іраном та Кувейтом у 80-90-ті роки XX століття істотно вплинули на стабільність світового ринку нафти. Так звана Катарська дипломатична криза 2017-21 років фактично призвела до виходу Катару зі складу ОПЕК. 

По-четверте, збільшення кількості членів у форматі ОПЕК+ неминуче має призвести до додаткових ускладнень у прийнятті рішень. Крім того, загальновизнаний лідер ОПЕК Саудівська Аравія вже зіткнувся з амбіціями росії як нового гегемона. У 2020 році амбіції переросли у зіткнення у ході так званої Саудівсько-російської цінової війни. По-п’яте, ОПЕК не має дієвого механізму, щоб примусити своїх членів дотримуватися прийнятих рішень. Так, члени ОПЕК та ОПЕК+ неодноразово перевищували прийняті квоти видобутку нафти.

Нафтова пожежа у Кувейті під час відступу іракських військ у 1991 році. Фото: Вікіпедія

Повномасштабне вторгнення росії в Україну та нафтові санкції

У лютому 2022 року російські війська вторглися на територію України. У світі одразу почали говорити про необхідність введення економічних санкцій. Оскільки росія має великі прибутки від продажу нафти, повне ембарго на російську нафту могло б завдати агресору серйозного економічного удару. Проте повна відмова від російської нафти могла ускладнити функціонування світової економіки.

G7 запровадила часткове ембарго, і від російської нафти вирішили поступово відмовитися країни ЄС, США та Великобританія. Що стосується інших країн світу, то вони мають право купувати російську нафту за ціною до 60 доларів за барель. Собівартість російської нафти сильно коливається залежно від специфіки її видобування, однак ціна в 60 доларів у будь-якому разі дозволяє російській економіці заробляти. На жаль, навіть таке цінове обмеження на практиці не працює.

Висновки

Можна стверджувати, що ОПЕК має великий авторитет у сучасному світі. По-перше, організація має значний досвід функціонування. За цей період ОПЕК пройшла крізь численні політичні та економічні кризи, не втративши свої позиції. По-друге, в основі діяльності ОПЕК лежить один із найважливіших ресурсів сучасного світу. Звісно, зараз багато говорять про поступовий перехід на альтернативні види енергії, однак існує і протилежна думка. Міжнародне енергетичне агентство у 2023 році зробило прогноз, що пік світового попиту на нафту, природний газ та вугілля відбудеться лише у 2030 році. По-третє, авторитет організації очевидно мав збільшитися у 2016 році, коли до її складу фактично доєдналися 10 нових країн у форматі ОПЕК+. За рішеннями ОПЕК щодо змін цін на нафту та обсягів її виробництва щоденно стежить уся глобальна економіка.

З іншого боку, ОПЕК не позбавлена серйозних протиріч. У межах ОПЕК+ почалася боротьба за домінування між Саудівською Аравією та росією. Близький Схід та Перська затока, де географічно розташована частка країн-членів ОПЕК, є одним із найбільш вибухонебезпечних регіонів світу, що регулярно виливається у конфлікти, які впливають на торгівлю нафтою. Фінансова та економічна нерівність країн ОПЕК також періодично призводить до непорозумінь та навіть виходу окремих держав зі складу організації. Крім того, ОПЕК більше схожа на політико-економічний клуб, ніж на міжнародну організацію з чітким статутом та взаємними зобов’язаннями членів. За бажання член організації може проігнорувати певні її рішення, що періодично і відбувається. Отже, наведені доводи свідчать про вразливість ОПЕК, однак її статус та вплив не дозволяють поставити її авторитет під сумнів.

Істотною проблемою для України є те, що росія з 2016 року увійшла до складу ОПЕК+. Це означає, що ресурси та зв’язки організації можуть працювати на користь країни-агресора. Щобільше, росія має можливість впливати на прийняття рішень щодо одного з найважливіших ресурсів сучасного світу. З іншого боку, у контексті російсько-української війни це принципово нічого не змінює. Гроші у сучасному світі мають велике значення, однак вирішують не все.

Олег Пархітько