20 березня 2024 р. 23:31

"Подорож до Одеси дозволяла відволіктися": лекція Тараса Максим'юка та Тараса Гончарука "Шевченкова Одеса"

Фото: Інтент/Наталя Довбиш

(Фото: Інтент/Наталя Довбиш)

Історик Тарас Гончарук разом із краєзнавцем Тарасом Максим'юком розповіли про деякі аспекти зв'язків Шевченка з Одесою і його відлуння в місті. Ця лекція, спираючись на статтю "Шевченкова Одеса", яка написана Василем Барладяну-Берладником, розкриває події, за яких Тарас Шевченко був в Одесі, з яких причин і з якими друзями. Життя Тараса Григоровича, який загально в Україні прожив лише 15 років, і досі залишає місце для дискусій та відкриття нового. Далі - уривки із розповіді Тараса Гончарука, а більше - дивіться у відео з лекції.

Одеса в роки Шевченка

Поговоримо спочатку про те, чим була Одеса в роки Шевченка. До речі,  Василь Барладяну-Берладник там згадує про козаків і звичайно Шевченка, який був надзвичайно обізнаний в історії України. Дехто каже, що він же не мав історичної освіти. На той час, як і зараз, людина може закінчити купу університетів і геть нічого не знати. Але я зверну увагу на інший елемент Одеси, який був надзвичайно важливий в цей час. Місто зростало на експорті українського зерна, навіть зараз вже ні для кого не секрет, як писали про Одесу середини XIX століття - це пшеничне місто. Одеса пшеницею керується, була приказка, що і на пшениці вона зростає. На кінець 1820 років - це найбільше місто України та четверте місто російської імперії після москви, петербурга та Варшави. До Одеси зерно ніхто із-за кордону не возив - це було в принципі не рентабельно. Одного разу привезли у 1833 році, під час голоду. Був насправді неврожай на півдні, зерна не було, але оскільки Одеса мала Порто-франко та гроші, то закупила зерно за кордону вперше. І деякі купці впізнали зерно з Поволжя. Тобто, це зерно везли до петербурга, навколо Європи й так воно потрапило до Одеси. Інакше ніяк. Одеса виросла на експорті зерна, а також вовни, топленого сала, льону та іншої сільськогосподарської продукції, частково канатів. І от хто ж привозив в цей час зерно до Одеси? Залізниць не було. А купці ще з кінця 18 століття добре збагнули, що це можуть робити чумаки.

Був такий Бартоломей Галіра, ще в 1723 році ще він побачив що Хаджибей - це дуже круто і подільське зерно може піти тепер через нього. І він каже: "А де кошти? Поміщиків нема. Але є броди, у них купа грошей". А хто буде перевозити? Волові вози, чумаки. І в добрий рік до Одеси приходило десь 500 000 чумацьких возів зерном. Не знаю чи був мільйон. Деякі вози ходили кілька разів, але це десятки тисяч людей, які проходили через Одесу.

Одеса була позитивом

І тепер давайте стосовно Тараса Шевченка. Якщо зібрати всі його перебування в Україні - буде лише 15 років. Він жив на московщині, в Казахстані, там десь в оренбурзьких степах. Попри це та дуже високу освіту, не лише в Академії мистецтв, а загалом освіту, він був надзвичайно високо обізнаною людиною з усіма сучасними концепціями. Він не змінив своїх поглядів, оцінював ситуацію минулої та сучасної України, з погляду своїх односельців. Він не зрадив свого села, своїх родичів-рабів. Це ж унікальне явище, коли з раба став пророком. Міцкевича можна порівняти, але він не народився рабом.


Тарас Гончарук. Фото: Наталя Довбиш/Інтент

І він (Шевченко, - ред.) не зрадив до кінця, для нього кращі герої не гетьмани. Для нього кращі - гайдамаки, бо для його односельців, яких зрадили фактично гетьмани, кращі захисники - це гайдамаки. Його село було на чумацьких шляхах. Одеса була позитивом і мені здається, не через друзів одеських - це другорядне, а через те що для його односельця, батька, братів Одеса - це позитив. Навіть, коли Одеса вже не приносила особливо доходу чумаку. А чому не приносила? Бо дорогою почали поміщики стягувати усілякі побори. Але сама подорож до Одеси дозволяла відволіктися. Ці селяни ж не вилазили з того села поколіннями цілими. Чому ходили Дюка дивитися? Єдиний пам'ятник в місті, як не подивитися Дюка. Звичайно, що це був позитив. 

Холера і преславне місто

В Одесі холера. Це 1848 року бачите і він виходить, що застряг на хуторі, десь під Одесою, на Фонтані теперішньому чи на Французькому бульварі та не може в’їхати у місто. Тоді він пише саме цей вірш: 

Ой не п’ються пива-меди,
Не п’ється вода,
Прилучилась з чумаченьком
У степу біда.
Заболіла головонька,
Заболів живіт,
Упав чумак коло возу,
Упав та й лежить.
З Одеси преславної
Завезли чуму,
Покинули товариші —
Горенько йому.
Воли його коло возу
Понуро стоять.
А зі степу гайворони
До нього летять.
— Ой не клюйте, гайворони,
Чумацького трупу,
Наклювавшись, подохнете
Коло мене вкупі.
Ой полетіть, гайворони
Мої сизокрилі,
До батечка та скажіть,
Щоб службу служили
Та за мою грішну душу
Псалтир прочитали,
А дівчині молоденькій
Скажіть, щоб не ждала.

Зверніть увагу з Одеси якої - преславна Одеса для нього. Це конкретно вважають літературознавці у зв'язку з цією епідемією і припиненням спілкування, це в нього пішло. Кажуть, що це єдиний вірш, пісня де чумаки та чума згадується. Але пісня ж не народна. А дехто там каже, що чуму привезли - неправильно.

Спілкування із княжною Варварою Рєпніною, яка жила в Одесі

Могили теж для нього були дуже болючими - могили, мої милі, москаль розриває. Що трапляється? Оця от сволота, Олексій Орлов - шеф російських жандармів, третє відділення канцелярії його імператорської величності. Тараса Шевченка він терпіти не міг, тобто, він відчував, що Шевченко - це небезпека. І йому очевидно донесли, що Шевченко листується і йому допомагають. Тому Орлов натиснув і на Лизогуба і на Рєпніну - їй нібито загрожували, що відправлять до монастиря, якщо вона буде листуватися з Шевченком. І все, вони припинили листування. Шевченко з цього приводу до інших писав: "А що ж таке? Чому вони не пишуть?". З Рєпніной він потім знайшов зв'язок. 

Дуже багато було пов'язаних людей. Той самий Михайло Лазаревський пише, що Володимир Даль поїхав до Одеси. Володимир Даль - відома постать і, між іншим, був приятелем Тараса Шевченка. І потім допомагав йому позбутися солдатської служби. Вони були знайомі ще по петербургу. Згадувалися Олексій Бутаков, який в цей час в Миколаєві та Одесі був. Він свого часу був у морській Аральській експедиції. Був там і Шевченко, який пізніше через Рєпніну вже 1849 році зв'язався із Бутаковим. Вони мали добрі стосунки. Зверніть увагу, що чимало людей Тарасу Григоровичу допомагали. Це свідчення того, що він був надзвичайно позитивною людиною, йому хотілося допомогти. Ну а оця сволота прикрила йому зв'язки з Рєпніною, яка ще тривалий час жила в Одесі та із Лизогубом, який потім Одесу залишив. Його сина в Одесі повісили - Дмитра народовольця.

І тут знов я цитую пана Василя Барладяну-Берладника. Він згадує, що Аркадій Венгржиновський, який до того навчав нещасних казахських, киргизьких дітей в оренбурзькому степу. І там познайомився з Шевченком. До речі, чимало поляків теж допомагали Шевченку, він добре ставився саме до польських демократів - не до шовіністів і до панів. Він приїздить в цей час в Одесу. Він виходить знов на Варвару Рєпніну і потроху продає свої малюнки. Щоб якісь грошенята заробити. Три твори принаймні відомі:  "Циган", "Тріо" та "Скеля. Чернець". Щонайменше "Циган" проданий Венгржиновським чи в Одесі, чи через неї. Гроші Шевченко отримав непогані, він був задоволений. Зараз цей малюнок, здається, в Києві в музеї. Тобто виходить і Шевченко залишився задоволений і Україна залишилась з малюнком - все гаразд. Одеса тут допомогла. 


Тарас Максим'юк. Фото: Наталя Довбиш/Інтент

Малюнок "Тріо" теж 1851 року - це віл, козак і жінка, що робить борошно на млині. Принаймні Венгржиновському надсилали цей малюнок. Є лист до Венгржиновського: "Богу милий друже мій Аркадію! Це не буде проти правил, якщо ти навмисно зустрінешся з моїм вірним другом і розкажеш все, що ти знаєш про мене". 

І хто цей вірний друг? Варвара Рєпніна. Вона для нього так і залишилася другом. Вона хотіла чогось більшого, але він завжди вважав, що це його великий друг до кінця. 

Марія Литянська

Поділитися