21 січня 2024 р. 07:59

Впевнене батьківство: переваги раннього втручання для дітей та родин

Фото: Марія Грицак

(Фото: Марія Грицак)

95% сімей, котрі отримали послугу раннього втручання, підтверджують позитивні результати для родини та дитини. Йдеться про сім'ї, в яких дорослі переживають труднощі у вихованні малюка: через особливості розвитку дитини від народження або стрес на тлі війни. Однак більшість батьків не знають про раннє втручання, а також як і куди звертатись, щоб отримати послугу. Відповіді в матеріалі видання "Накипіло".

Якщо коротко: методики раннього втручання дозволяють попередити або мінімізувати порушення розвитку малюка. У щоденних активностях маля зможе навчатися, а дорослі — покращувати батьківські навички.

Родина Аліни Косенко, мами чотирирічного Матвія, проживає у Валках на Харківщині. На початку повномасштабного вторгнення громада зазнала нищівних обстрілів. Аліна згадує, як над будинком літали винищувачі, навколо постійно лунали вибухи. Син дуже лякався. З часом батьки помітили в малого проблеми з мовленням: говорив він неохоче, зрідка, не міг повноцінно описати емоції, сказати, що йому страшно.


Фото: Аліна Косенко

Страх за дитину та бажання вгамувати власні переживання, аби негативні емоції не впливали на сина, стали поштовхом звернутися до фахівців із раннього втручання. Коли сім'я потрапила в послугу, Матвію було 2,5 роки.

Пряма мова Аліни Косенко.

Я тоді була вагітна другою дитиною. З Матвієм ми розмовляли, читали казки, дивилися разом мультики, малювали. І самі себе заспокоювали цим. Коли народилася донька, пішли на плановий прийом до нашого дитячого лікаря. Нам поставили діагноз: тонус у м'язах ніжок. Направили на Харків. І там я дізналася, що є фахівці, які можуть допомогти Матвію. Мені порадили звернутися до Юлії Анатолійовни, нашого нинішнього логопеда. Так ми й потрапили в послугу.

По закінченню кожної зустрічі ми вирішуємо: з чим я йду на тиждень, які цілі в нас із дітьми. Потім зустрічаємося й обговорюємо, які зміни відбулися, що нове рекомендують фахівці. Нам вдається поєднувати те, що вони радять, і те, до чого у вихованні дитини прагну я. Я вчуся в них тому, що мені потрібно як мамі. І хоча в мене вже є старший син, якби я раніше знала ці методики, зовсім інакше виховувала б його.


Фото: Аліна Косенко

Ми навчились раціонально розподіляти час: і Матвія, і наш особистий, з чоловіком. Син уже знає вірші, букви пише. Коли він віршик вивчив — це таке велике досягнення було! Навіть розказав його на публіку, хоча раніше це давалося проблематично. Він уміє відстоювати свою думку, не переймає від однолітків негативну поведінку. А Софія, сестричка його, стала сама спокійно засинати. Їй усього лише 1,2 рочка, вона вже самостійно ходить на горщик. Ми ж як батьки навчилися стримувати стрес, свої емоції, щоб вони не впливали на дітей. Це допомагає вчасно владнати конфлікти.

Жителька селища Благодатне Світлана Сєрая стикнулися з подібною проблемою у свого малюка: він теж перестав розмовляти. Майже у два роки Артема віддали в дитсадок. Тільки почали ходити туди, як сталася повномасштабна війна. Тривале сидіння в підвалі під час тривоги, вибухи, перелякані дорослі навколо – в результаті стрес загальмував розвиток хлопчика.

"Мені всі казали: ще виговориться, не переживай. Нічого страшного", - згадує жінка. Та покращення не відбувалося. Під час планового щеплення у Валківській поліклініці Світлана запитала, чи є в них логопед. Не було, але матері порадили фахівця з раннього втручання. Того ж дня вона домовилася про зустріч.


Фото: Світлана Сєрая

Світлана Сєрая, пряма мова.

Я дуже вдячна за підтримку. На момент нашого знайомства Артему було три роки, а він ходив у памперсах. Завдяки роботі з фахівцями ми за місяць змогли зняти памперс. Стало набагато легше, адже дитина самостійно обслуговує себе, сама ходить до туалету. Та й у комунікації з ним стало набагато краще. Те, з чим ми прийшли в послугу, і що маємо зараз - велика різниця. Артемку стали розуміти однолітки та рідні.

Як мама я не вміла говорити "Ні". Ні старшому сину, ні середньому, ні найменшій дитині. Тепер навчилася, стала стриманішою. Артем теж став стриманим, у нього менше істерик. А ще - почав ділитися солодощами та іграшками з братиком і сестричкою, чого раніше взагалі не було.


Фото: Світлана Сєрая

Якщо натраплю на родину, де є діти з особливостями розвитку, обов'язково пораджу звернути увагу на раннє втручання. Навіть якщо в них немає таких проблем, як у мене з Артемом. Мені тепер стало легше і з молодшою дитиною. Хоча у мене вже третя дитина, все одно всього не можеш знати. Набагато простіше, коли поруч є фахівець, який може підказати, як щось зробити краще для дитини. Тож я залюбки буду рекомендувати раннє втручання, бо це потрібно всім батькам.

"‎Що особливо важливим стало для мене у ранньому втручанні — емоційна підтримка фахівців, а саме психологів. Вони дали мені надію на допомогу. Відчуття спокою в мене вселили...", — ділиться Марія Грицак із селища Йосипівка, мама Назара.

Хлопчик народився із синдромом Дауна. Для матері все з ним було незрозумілим. Лікарі зосереджувались на діагнозі, як він може вплинути на здоров'я дитини. Але жінка шукала відповіді: як спілкуватися з дитиною, до яких труднощів готуватися. Лише потрапивши в послугу раннього втручання, Марії вдалося краще розуміти малюка.


Фото: Марія Грицак

Марія Грицак, пряма мова.

Зробили скринінг розвитку, поставили цілі на подальші шість місяців. Спочатку це мені здавалося чимось фантастичним. Назару було чотири місяці, а ми вже мріяли, що він стоятиме біля опори у дев'ять місяців чи що буде їсти прикорм. Але все вдалося.

Коли ми почали отримувати послугу РВ, я була емоційно нестабільна. Багато плакала, дуже важко було. З часом у нас із фахівцями вибудувалися довірливі, дружні стосунки. Вони добре знають нашу родину, ми часто ділимося знімками, відео: які завдання виконуємо, що у нас вийшло. Наша фахівчиня щоразу мене до нового підштовхує, якось каже: "‎Маріє, я бачу, вам цікаво, то може, займетесь адвокацією послуги для батьків?". Я подумала... Чому б ні?

У ранньому втручанні є батьківський клуб. Я долучилася до різних напрямів клубу, почала ділитися досвідом, брати участь у навчанні для сімей. Навіть провела кілька майстеркласів для батьків у форматі "‎рівний - рівному". Суть у тому, щоб навчитися передавати досвід іншим батькам, надихнути їх. На одному занятті ми створювали комунікативну книжечку для малюків, на іншому, творчому, — декорували свічки напередодні Різдва. На майстеркласах були матері. Жінки побачили, що можуть реалізуватись у цій сфері теж. Для них це суттєва підтримка.


Фото: Марія Грицак

Пізніше я вступила до університету на другу вищу освіту — із психології. Знаю, що багато фахівців виїхали з області через війну. А комусь іншому довірити дитину я наразі не готова. Тому захотіла своїми навичками підстрахувати малого, коли він піде в садочок або в школу. Я б була поруч або навіть займалася б з іншими, такими ж дітьми. Маю такі плани, але без раннього втручання я б до цього не прийшла, це точно.

Для нас із Назарчиком зараз суперуспіх те, що він почав ходити. У рік і п'ять місяців ще потрошку, а в рік і шість уже набагато впевненіше ходить. Для дітей із синдромом Дауна це рано, і в цьому ми завдячуємо саме ранньому втручанню. Фахівці дали мені багато ідей, як мотивувати дитину до ходьби: вішати наліпки на стіни, розставляти правильно стільчики, аби малюк ходив від одного до іншого, маленькими перебіжками, так би мовити. Давати дитині більше свободи. І все спрацювало!

Шкода, що я не дізналася про раннє втручання від народження дитини. Я б тоді чотири місяці не горювала, а вже щось робила. Дуже хочу, щоб інформація про раннє втручання ширилася Україною: по селах, по всім громадам. Щоб це були перевірені, корисні дані. Ми вже працюємо над цим із батьківським клубом. Зараз готуємо інформаційні буклети для пологових будинків Одеської області. Важливо, аби батьки могли звернутися за допомогою з перших днів, відколи потребуватимуть її.

Раннє втручання — значна моральна підтримка для батьків. Якщо їм скажуть, що вони у складній ситуації не самі, що є спеціалісти, які знають, як краще зробити, аби дитина жила в соціумі, її й ховати ніхто не буде. До дитини ставитимуться як до повноцінного члена родини. Мені хочеться, коли малюк піде в садочок, а потім у школу, аби там була подібна програма, яка надійно підтримувала б батьків, як нині раннє втручання.

Альона Нагаєвщук

Поділитися