Мати викраденого рашистами військового: я на колінах просила віддати дитину

Російські військові під час окупації на Миколаївщині оселилися на території виправної колонії в селі Центральне, ув’язнених вивезли. Також викрали й цивільного охоронця Ярослава. Досі ніхто не знає, що з ними сталося. Але мати охоронця Олеся Пуківська вірить, що син досі живий та чекає на нього.

Журналісти Центру публічних розслідувань та документатори громадської приймальні УГСПЛ у м. Одеса виїхали в село для розслідування воєнних злочинів рф та поспілкувалися з Лесею Михайлівною.

Де вас застало повномасштабне вторгнення 24 лютого?

Війна застала вдома нас всіх. Це був шок для нас: як це у XXI столітті почалася війна, брат на брата пішов. Були як одна сім’я, а стали ворогами. 24 лютого в село зайшли російські війська. Поводилися не дуже добре. Переміщалися гучно й страшно. Їздили по селу на танках, БТР, КамАЗах. Ми бачили їхні "Гради". Вони нас не чіпали, а потім таке сталося…

Розкажіть, будь ласка.

Фото: ЦПР

Мій син працював у 5-й виправній колонії охоронцем в гаражі. Він не був на території, де знаходилися засуджені, а охороняв господарство, без зброї, у цивільному. У нього якраз мала бути відпустка, але йому запропонували працювати. Тобто він думав за сім’ю, тому не пішов у відпустку. 

18 червня (2022 року – ред.) прибігають хлопці до моєї невістки Тані і кажуть: "Беріть документи і йдіть дядю Славу рятувати". Вона прибігла до мене, а потім їй ноги відмовили, слова не могла сказати, я її відкачала. Невістка сказала, що окупанти забрали Славіка і ми поїхали до в’язниці.

Будинок Пуківських. Фото: ЦПР

Таня забігла у гараж, а там після росіян був безлад, все розкидано. Ми повертаємо голову, а там, де були свині – стоїть їх БТР. Я біжу до нього, а російський військовий до мене: "Что ж ты, мать, сына не уберегла?". Я відповіла, що він пішов на роботу, питаю, де моя дитина. А він каже, шукай комендантську машину і я побігла в сторону села Вавилове, де в них був корпункт.

Там ми поспілкувалися з їхнім головним на позивний Кот. Він був рудий, бородатий. Я спитала, де моя дитина, на що він мені відповів: "Он сдавал наши блокпосты. У него десять дней, чтобы он сказал на кого работал".

Я до нього кажу: "Віддайте сина, забирайте мене, робіть, що хочете, віддайте дітям батька". А він починає кричати: "Ты что, дурака перед собой видишь". Він так сильно кричав, що Таня думала, що і нас зараз заберуть, діти залишаться одні. 

Я на колінах стояла і просила віддати дитину. Але мене ніхто не слухав. 

Я також їздила в Херсон в російську комендатуру. В їх базі даних сина не було. Ми їздили всюди, де нам казали, що тримають полонених. Моя онука, Оленка, навіть до Лубінця писала. Їй з Верховної Ради прийшло сповіщення, що розшукують. Ми подавали інформацію всюди, я їздила до нашої поліції, СБУ. 

Одного разу мені переказали, що син затриманий у полоні у Новій Каховці. Обіцяли, що і відеозвернення зроблять, щоб я його побачила, що він живий. Але цього не сталося. Я знайшла номери телефонів, але додзвонитися в Нову Каховку не вийшло. Доїхати не змогла. На цьому коло завершилось. Я вірю, що син живий, чекає допомоги, тільки я не знаю, як і де його знайти. Моє материнське серце відчуває, що він живий. 

Я не можу сказати, чи Славік здавав росіян, але гадаю, що допомагав ЗСУ. Нам він казав, щоб ми не розбалакували нічого телефоном.

Може ви пам’ятаєте, які російські військові з вами спілкувалися? Може знаєте, як їх звали, чи якісь нашивки були?

Нічого не пам’ятаю, розумієте. З такими ворогами спілкуєшся і страх охоплює, забуваєшся. Навіть сам себе забуваєш у ту хвилину і що тебе чекає. Бо їм вірити не можна. 

Як ви вважаєте, чому російські військові так вчиняють? Або хто має нести відповідальність?

Фото: ЦПР

Я вважаю, що тільки путін має нести відповідальність. Їх посилають і люди змушені йти. Я не знаю, тільки путіна звинувачую. А народ… Народ посилає солдат і вони йдуть. Теж гинуть. Я вважаю, що люди повинні одуматися і якось самі росіяни мають сказати, що досить. Досить цього кроволиття. Але чомусь це не відбувається. 

Я і ми всі чекаємо Славіка додому: діти - батька, я - сина, а Таня - чоловіка. Він взірець для родини, дитина навчається і вона хотіла закінчити аграрний університет, бо батько цього хотів. І ми всіма силами старалися, щоб вона довчилася.

Вона ще навчається? 

Ось ще до нового року навчатися. Менеджмент, в Миколаєві. І вона хоче, щоб батькова мрія здійснилася, і ми стараємося усіма силами.

Донька Таня допомагає у розшуках батька. Фото: ЦПР

Ната Чернецька