«Віджаті» елеватори і грабіжницькі закупівлі: як окупанти крадуть зерно Луганщини

(Фото: ТСН)

Росіяни крадуть українське зерно на окупованих територіях. Багато пишуть про вивіз пшениці з південних областей до Криму, значно менше – про вкрадене на Луганщині. Минулого року найсхідніша область мала рекордний врожай – 1,3 мільйони тонн, і ледь не половина його лишалася в області на момент окупації.

Журналісти Центру публічних розслідувань з’ясовували, що відбувається на аграрній півночі Луганської області.

Луганську область зазвичай називають частиною Донбасу, але це не зовсім точно. До Донбасу (Донецького вугільного басейну) належить південна частина області, яка й була майже повністю окупована ще в 2014. Північні ж райони – це історична Слобожанщина, сільськогосподарський регіон. Традиційні для нього культури – пшениця, ячмінь, жито, кукурудза та соняшник.

Останніми роками фермери та великі аграрні підприємства вкладали багато грошей у нову техніку, освоювали нові технології землеробства та сучасну агрохімію. Все це разом із сприятливими погодними умовами дало неймовірний результат.

«В минулому році Луганщина зібрала рекордний урожай. Зернових було зібрано 1 мільйон 300 тисяч тонн. Крім того, зібрано 700 тисяч тонн соняшника. Ми досягли показників 1990 року. Так то були показники всієї Луганської області, третина якої нині була окупована! І не просто досягли, ми перевершили – такого врожаю ніколи не було на цій території. Луганщина – зона ризикового землеробства, і наші аграрії дуже пішли вперед», – каже Любов Безкоровайна, заступниця директора департаменту агропромислового розвитку Луганської облдержадміністрації.

За її оцінками, на початок Z-вторгнення, відсотків 40-45 врожаю лишалося на території області на елеваторах та у складських приміщеннях.

Тріумфальне повернення «міністра»

Від самого початку вторгнення окупанти заходилися інвентаризувати захоплений ними врожай. В усіх районах були проведені наради окупаційної адміністрації з фермерами, яким популярно пояснили, як тепер вони працюватимуть.

У селище міського типу Біловодськ, яке після окупації та скасування адмінреформи 2020 року знов стало райцентром, приїхав сам «міністр сільського господарства і продовольства лнр» Юрій Пронько. Ціллю візиту були не лише підбір кадрів для окупаційної адміністрації та нарада з фермерами, а й символічне «повернення на білому коні».

Річ у тім, що «міністр» сам із Біловодського району. У 2012 президент Віктор Янукович призначив його головою райдержадміністрації, а в.о. президента України Олександр Турчинов звільнив на початку травня 2014. Тоді Пронько заходився підігрувати окупантам, влаштовуючи «референдум» 11 травня в районі (про це розповідають місцеві жителі, Офіс генпрокурора в березні 2022 почав слідство). Пізніше він сховався на тимчасово окупованій території і з 2017 року увійшов до «уряду лнр».

Юрія Пронька звільнили з посади голови РДА напередодні «референдуму»

Перед януковичським призначенням Пронько займався аграрним бізнесом. Своє Фермерське господарство «Незалежність» він у 2012 формально передав доньці – в заміжжі Камші Любові Юріївні, яка замінила батька і в якості засновника, і на посаді керівника. З антикорупційною, так би мовити метою. Однак усі в районі продовжували називати це господарство «проньковим» – і до 2014, і пізніше, навіть коли Юрій Пронько очолив «мінсільгосп ЛНР».

Майбутній «міністр сільського господарства» переписав «Незалежність» на доньку ще в 2012

З довоєнних часів Пронько відомий серед фермерів зі стажем. А хто його не знав, познайомився після окупації півночі області – «міністр» проводив наради не лише в рідному Біловодську. Юрій Пронько стверджував, що відбирати ні в кого нічого не збираються. За місяць після окупації, 24 березня він заявляв в ефірі пропагандистського каналу «Луганск 24»:

Я хочу розвіяти різні думки та чутки про те, що держава прийшла і в когось щось відбирає. Цього у категоричній формі немає, не було і не буде, – сказав Пронько. – Вся та продукція, яка сьогодні є в аграрно-промисловому секторі у юридичних та фізичних осіб, де б вона не зберігалася – або у себе в господарствах, або на елеваторах – вона і буде їхньою власністю (переклад з рос. мови - ЦПР).

Власники можуть або самі продавати зерно, повідомив він, або через «державне унітарне підприємство» «Аграрний фонд». І це зерно піде на експорт автомобільним або залізничним транспортом.

«Нарешті з’явилися перспективи»

Далі пішли новини про організацію вивозу зерна в бік рф. Повідомлення про прикордонні пункти пропуску, через які будуть здійснюватися автомобільні перевезення врожаю (пункти пропуску незаконні, бо Україна їх закрила, а діють вони на підставі «указу глави лнр»).

В середині травня – повідомлення про «будівництво» залізничної гілки до Старобільського елеватору. Ця гілка існувала й раніше, та після 2014 користуватися нею було неможливо: звідти путі йшли в один бік до окупованого Луганська, а в інший – до рф. Тепер ці напрямки саме й потрібні окупантам.

ЛІЦ: Ремонт залізничної гілки до Старобільського елеватору

А далі, в середині червня – вже «переможний» відеорепортаж про відвантаження першої партії зерна з елеватору до рф. «главу лнр» Леоніда Пасічника нібито «зустрічають з піднесенням», оскільки у Старобільського елеватору «з приходом республіки нарешті з’явилися перспективи розвитку».

Сюди підходить транспортне сполучення залізницею, що дозволить вивозити зерно в більш масштабних обсягах. І з урахуванням того, що зерна залишилася досить велика кількість, реалізувати його. Перші вагони, завантажені нашою пшеничкою, рушили на вихід за межі республіки, – каже «глава лнр» Леонід Пасічник (переклад з рос. мови - ЦПР).

Фраза «нарешті з’явилися перспективи» виглядає гірким сарказмом. Адже ТОВ «Старобільський елеватор» належить одному з найбільших сільгоспвиробників України – компанії «Нібулон». Вона вкладала величезні гроші в розвиток своєї інфраструктури на Луганщині. Наприклад, через відсутність залізничного сполучення Старобільська з рештою України «Нібулон» збудував у сусідньому Сватовому комплекс із прийому та відвантаження зернових.

У відеосюжеті, наведеному вище зазначається, що «власником елеватору є районна адміністрація» (окупаційна). Тобто майно великих компаній, які працювали на Луганщині, «націоналізували».

Яких втрат зазнали найбільші виробники?

«Взагалі на території Луганської області було 1075 сільгоспформувань, з них 785 – це фермерські господарства. І було два підприємства, кожне з яких обробляло понад 50 тисяч гектарів. Зараз перед очима немає точних цифр», – каже заступниця директора департаменту агропромислового розвитку Луганської ОДА Любов Безкоровайна.

Ці два підприємства – згадана компанія «Нібулон» і ще одна, «Агротон». «Агротон», луганський аграрний холдинг, зазнав великих збитків через війну ще вісім років тому. На окупованій тоді території лишилися великі активи – і землі, і реконструйована Чорнухінська птахофабрика, і племінне птахогосподарство «Мирний». Тим не менш, у 2016 році «Агротон» увійшов до рейтингу найбільш ефективних агрокомпаній провідного галузевого видання Landlord. «Агротон» посів 20 місце, а «Нібулон», до речі, – 7.

Звертаючись до цих двох компаній, ми сподівались дізнатися, як у них оцінюють суми збитків. Розраховували, що аграріям буде вигідно оприлюднити цифри – кількість вкраденої продукції, її вартість, а також вартість інфраструктури, над якою втрачений контроль.

«На жаль, вимушений повідомити, що наразі, в умовах воєнного стану, ми обмежили надання коментарів, щоб не наражати на невиправдану небезпеку громадян, об’єкти громадської та промислової інфраструктури у населених пунктах, де розташовані наші підприємства», – відповів на нашого листа начальник інформаційно-організаційного відділу ТОВ СП «Нібулон» Євген Дейч.

«У нас там люди – 1200 працівників. Коментувати стан справ – я вважаю, це неправильно. Тому що там живі люди, я не хочу їх підводити під неприємності. На сьогоднішній момент я, на жаль, нічого не можу сказати», – говорить власник компанії «Агротон» Юрій Журавльов, до якого нам вдалося додзвонитися.

Натомість від джерела, наближеного до окупаційної адміністрації Старобільського району із оточення «глави району» Валерія Пахниця, нам вдалося дізнатись, що тільки на ТОВ «Старобільський елеватор» (належить компанії «Нібулон») на момент його захоплення було близько 108 тисяч тонн зернових. «З них 60 тисяч тонн – пшениця, а також була кукурудза та інше, та ще близько 40 тисяч тонн було соняшника», – повідомило джерело.

Кому дісталися землі агрогігантів

Землі, що були в обробці у «Нібулона» в нашому Старобільському та сусідньому Сватівському районах, наразі обробляє Селянське фермерське господарство «Саша», яке належить Олександрові Коломецькому. Він від самого початку радо зустрічав “визволителів” (тобто російські окупаційні війська – ред.), заправляв танки, а потім навіть розглядався як кандидат на посаду голови адміністрації (окупаційної – ред.). Та врешті решт головою поставили Валерія Пахниця, а Олександрові віддали землі «Нібулону», – розповідає співрозмовник, на умовах анонімності.

Ще двоє жителів Старобільського району розказали, що під час наступу російських військ у танків і вантажівок закінчувалося паливо, і їх заправляли на АЗС, що належить Олександрові Коломецькому.

Про проросійські настрої Коломецького свідчать кольори, які він обрав для свого аматорського футбольного клубу «Скіф». У гербі клубу, заснованого в 2015 році, наявні чорні та помаранчево-руді смуги, які на той час викликали асоціацію більше не з ФК «Шахтар» (як це пояснювалося для загалу), а з «георгієвською стрічкою». Також натякає на симпатії одне з небагатьох фото на сторінці Олександра Коломецького у Facebook, розміщене 9 травня 2021 – в футболці «Спасибо за великую победу».



 

Герб аматорського ФК «Скіф» включає в себе кольори «георгієвської стрічки». Ліворуч перший варіант гербу, праворуч – оновлений у 2019 році

Замість «Ніколи знов» Олександр Коломецький слідує кремлівському наративу. Facebook/ Александр Коломецкий

Також, розповідає один з місцевих жителів, колишня колгоспна база паливно-мастильних матеріалів у селі Шульгінка, що належить Коломецькому, слугувала перевалочною базою для контрабандного дизельного палива. Це було, як кажуть місцеві, нелегальною складовою бізнесу іншого аграрія – тестя Олександра Коломецького, Валерія Клока. Вербовка контрабандистів – звичайна практика російських спецслужб, тож можна навіть припустити, що для заправки російських танків пальне завозили спеціально.

Словом, тепер землі «Нібулона» відійшли місцевому фермеру – включно із засіяною озиминою. Тобто Олександр Коломецький наразі буквально збирає чужий врожай. Так само окупаційна влада вчинила і з землями «Агротону». Та за повідомленням нашого джерела в окупаційній адміністрації Старобільського району, це щастя фермерів-«мародерів» не буде довгим. Адже на місця вже довели, що з наступного року землі «Нібулона» на окупованій Луганщині планують віддати російському агрохолдингу з Краснодарського краю, а «Агротона» – холдингу з Ростовської області.

В колишніх військових урожай «арештовують»

З Євгеном, фермером з Луганщини ми спілкуємося у військовому шпиталі. Він долучився до батьківського фермерського господарства у 2017 – коли звільнився зі служби у добровольчому батальйоні. (Ім’я змінене, район, де розташоване господарство, і назву батальйону також не називаємо із міркувань безпеки).

Вранці 24 лютого, коли російські танки були під Біловодськом, у 40-60 кілометрах від їхнього села, Євген завантажив у машину дружину з дітьми, маму і рванув на захід. Далі з великими складностями (бо добровольців було надто багато) домігся разом із батьком та кумом мобілізації. Поранений на Донеччині на початку травня.

«Все ладилось у нас, останні роки – взагалі в минулому році купили комбайн за 70 тисяч. Взяли потроху землю. Багато грошей вложили. Останні два пая купили, потратили більше 10 тисяч доларів якраз перед 24 числом. Купили солярку, дали задаток за посівне… І, корочє, коли почалася війна, ми виїжджали – було 200 доларів і 5 тисяч гривень ті, шо тітка принесла, дала нам на дорогу», – розповідає Євген.

Лишатися було не можна. Щойно село було окуповане, до їхнього дому прийшли з обшуками. Потім навіть у своїх «новинах» російські пропагандисти з угруповання «лнр» писали, ніби при обшуку вилучені військова форма, шеврони «нацбатів», червоно-чорні прапори, кілька РПГ, гранати та декілька сотень набоїв. Звісно, крім форми, шевронів та прапорів, у Євгена нічого того не було.

«Я був у них на списку. Мені погрози ще раніше, та й батькам, приходили – «ми до вас доберемся». Всі, хто служив у Збройних силах, були там на списках. І коли почалось, були ******, які показували, де живуть хто служив. Їздили по селах, находились ці негарні люди. То як война почалась, зразу ми поїхали виїжджать. Ми трошки гарячку впороли, поспішили. Можна було спробувати вигнать хоча б комбайн. Але я дуже переживав за сім’ю. Я і думав тоді вернуться – мабуть, ще успію вигнать, але в першу чергу я повіз сім’ю», – каже Євген.

На щастя, трактори добрі люди повиганяли й заховали. Комбайн нібито теж заховали, але це не точно. Де що находиться зараз, Євген уявлення не має. Але відомо, що накладений «арешт» на залишки врожаю, який зберігався у родини фермерів в ангарі – десь тонн 50 соняшника, 40 пшениці і тонн 30 ячменя.

«Оце за себе скажу – в мене тіпа арештували все. Та, наскільки я знаю, у нас у фермерів не забирали зерно. Мародьорства не було. «Нібулон» ограбили, «Агротон». А тих фермерів, що осталися, «не замішані» (у підтримці ЗСУ – ред.) – так в наших краях нікого не трогають, зерно не забирають», – розповідає фермер.

«Краще в посадці висипати, ніж здавати!»

Перспективи тих фермерів, які лишилися на тимчасово окупованій території, радісними не назвеш. Попри бадьорий тон пропагандистських сюжетів вони близькі до відчаю.

Великі перехідні залишки в господарствах Луганщини (як зазначено вище, близько 40-45 відсотків від рекордного врожаю в 1,3 мільйони тонн – тобто 520-580 тисяч тонн) – не випадковість. Аграрії зазвичай продавали залишки навесні, щоб власним коштом оплатити весняні роботи.

В перші дні окупації приїхало нове «керівництво» від «лнр» і на нарадах такі ціни озвучили, що аграрії були в шоці. Коли їм сказали укладати угоди про продаж зерна, ті відповіли, що в них собівартість вища, ніж запропонована цін. Але то нікому не було цікаво. Їм розвезли угоди на постачання вже нового врожаю.

«В угодах ідеться, що 70% зерна піде на відповідальне збереження на «Луганськмлин» як на провідне підприємство. А за 30 відсотків, кажуть, що вони з ними розрахуються. Та ціни дуже плачевні. Якщо в нас на початок вторгнення була ціна 8 тисяч гривень за тонну зерна. На початку окупації обіцяли 6 тисяч рублів, а тепер вони перераховують якесь співвідношення рубля до гривні і дають ціну трохи більше 4 тисяч рублів», – розповідає заступниця директора департаменту агропромислового розвитку Луганської ОДА Любов Безкоровайна.

Фермери зі Старобільського району називають ще нижчу ціну – 3,5 тисяч рублів за тонну пшениці.

Фермери Біловодського району називають закупочні ціни на соняшник: окупанти пропонують також 4 тисячі рублів за тонну при тому, що напередодні Z-вторгнення ціна була 14-17 тисяч гривень. Навіть у невеликих господарствах лишилося по 50-100 тонн.

На сьогодні 1 гривня дорівнює 2,14 російських рублів, тож насіння в людей збираються купувати за еквівалент 1,9 тисяч (заокруглимо) гривень. На підконтрольній урядові території на початок липня ціни були близько 12 тисяч за тонну.

Люди в розпачі кажуть, що краще висиплють десь у посадці, ніж здавати по таких цінах. Звісно скоріш за все врожай таки здадуть за грабіжницькими цінами. Та чи можна буде з такими прибутками працювати далі?

«Не буде ні якісної хімії, ні якісних посівних матеріалів. Посівний матеріал – ще якось можна придумувати щось своє, а без хімії я не знаю, як вони будуть. Там зараз немає смислу фермерувати. Як у Луганську, Донецьку окупованому. Там фермерам давали по чуть-чуть, аби тільки виживали якось. Знакомі знакомих там працювали…» – каже Євген, фермер, який пішов воювати.

Можливо, окупаційна адміністрація запропонує якусь модель кредитування, за якої більша частина врожаю буде діставатися кредитору за безцінок. Але більш імовірними виглядають плани освоєння нових окупованих територій російськими агрохолдингами, – після зайняття земель «Агротона» і «Нібулона», вони можуть планувати захопити й землі фермерів. Та для цього треба, щоб Україна відмовилася від звільнення окупованих територій. А це – навряд.

Автор: Олександр Бєлокобильський

Матеріал підготовлено в рамках роботи Центру публічних розслідувань

Підписуйтесь на розсилку найголовніших новин в telegram. Дізнавайтеся першими про найважливіші та найцікавіші події Одеси!

інше

24 лютого Росія розпочала широкомасштабне військове вторгнення в Україну, оголосивши проведення "спеціальної військової операції" в Україні.  Президент Росії Володимир Путін повідомив про офіційне визнання так званих Донецької та Луганської народних республік (окуповані окремі райони Донецької та Луганської області) 21 лютого. Напередодні в ОРДЛО оголосили "масову евакуацію жінок, дітей та людей … читати далi

Через три місяці після повномасштабного вторгнення росії українська письменниця з Одещини Євгенія Завалій презентувала свою нову книгу – «Міста, в які ти поїдеш». Книга була написана і фактично готова до друку ще до 24 лютого, але попри бойові дії видавництво змогло випустити її у світ. Станом на середину серпня Україна … читати далi

Понад п'ять місяців весь світ спостерігає, як Україна чинить опір російській агресії. Впливові міжнародні організації всіляко підтримують нашу країну, причому не тільки з початку повномасштабного вторгнення, а й ще з 2014 року, коли росія незаконно анексувала Крим та розв'язала збройний конфлікт на Донбасі. Проти країни-агресора вводяться санкції, тоді як Україна … читати далi

Станом на початок серпня 2022 року частини деяких українських регіонів, на жаль, залишаються окупованими. Важко не помітити, як загарбники поспішають не тільки підкорити собі органи місцевого самоврядування, бізнес та медіа, а й якомога швидше залізти в голову молодому поколінню – через підручники та засланих «вчителів-волонтерів». Журналісти Центру публічних розслідувань розібралися, … читати далi

You control прозоро пресс-рум КВУ ЦПР