09 червня 2017 р. 03:00

Donation in Odesa: у пошуках донорів та здорового глузду

Donation in Odesa: у пошуках донорів та здорового глузду

ІзбірКом починає цикл публікацій, присвячений проблемі донорства в Україні. Ми розкажемо читачам про те, яким є шлях донорської крові до пацієнта, чому українська система є вкрай застарілою, а також про те, чому ця тема стосується кожного з нас 

Місяць тому, 7 травня, Одесою рознеслася звістка: терміново потрібна кров для лікування новонароджених трійнят. Вони потребують щоденної допомоги від донорів у вигляді компонентів крові. Охочих здати кров виявилося чимало, але зробити це відразу вони не змогли. Їм довелося чекати декілька днів, щоб врешті-решт потрапити до станції переливання крові, бо якраз у цей час всі навколо відзначали... травневі свята. У цей період батьки трійні змушені були шукати інших шляхів. І, як виявилося пізніше, це був лише початок їх проблем.

Історія цієї сім’ї, на перший погляд, здається локальною. Насправді ж вона віддзеркалює цілу купу проблем, які існують зараз у службі крові всієї України. ІзбірКом починає цикл публікацій, присвячений проблемі донорства в Україні. Ми розкажемо читачам про те, яким є шлях донорської крові до пацієнта, чому українська система є вкрай застарілою, а також про те, чому ця тема стосується кожного з нас.

Хворієш? Шукай донорську кров самостійно

Три маленькі дівчинки народилися 15 квітня у перинатальному центрі Одеської обласної клінічної лікарні (ООКЛ). На жаль, проблеми з їх здоров’ям з’явилися одразу. Але, як згадує батько Олег Кушнір, питання про донорську кров на той час не ставало.

Згодом ситуація почала ускладнюватися. З пологового будинку крихітки були переведені до міської дитячої лікарні №1 ім. Академіка Б.Я. Резніка. Десь за тиждень лікарі повідомили: для подальшого лікування дітей потрібно забезпечити достатньою кількістю препаратів крові. Одна з трьох сестричок має серйозні проблеми з печінкою, є ускладнення і у двох інших. Тому очевидно, що потреба в компонентах крові буде існувати ще довго. Медики на цей час вже використали декілька порцій еритроцитів. Вони були видані за бюджетний кошт, тому платити за них не треба, але наразі запасів не має, тому родичі мають вирішувати цю проблему.

Батькам пояснили, що вийти з цієї ситуації можна двома шляхами: або придбати необхідні компоненти крові, або знайти донорів. Тобто треба відшукати добровольців, які здадуть кров на Одеській облстанції переливання крові у Бісквітному провулку, а потім віддадуть свої талончики саме для сім’ї Олега Кушніра.

- Лікарі мені сказали так: «Якби в нас були ваші талони, ми б звернулися на обласну станцію, замовили б усе необхідне. Але оскільки талонів немає, то вам доведеться туди їхати самостійно і все купити», - згадує Олег. – Вони дали мені потрібні документи, сумку-холодильник і відправили. Та порція обійшлася мені у 250 гривень. Тоді ж ми звернулися по допомогу до друзів, які почали шукати донорів через інтернет.

«Хочу допомогти» - це ще не означає «можу»

Не секрет, що донором може стати далеко не кожна людина. Якщо пояснювати спрощено, то є два види заборон. Перший – це коли кров донора є неякісною (наприклад, є інфекція), і тому вона буде некорисною чи навіть шкідливою для реципієнта. Другий - це коли втрата крові може нашкодити безпосередньо донору, якщо він має певні вади здоров’я. Але насправді є ще багато інших проблем, що стають на заваді донорства. Деякі з них на перший погляд здаються банальними і смішними, та це лише до того моменту, поки не стикаєшся з ними особисто.

На прохання сім’ї Кушнірів про допомогу відгукнулося чимало одеситів. Проте зиску з того було нуль, адже через свята донорів на станції не приймали чотири дні поспіль. Добре, що хоч продаж крові на цей час не був припинений, а запасів крові потрібної групи було достатньо. Тому дітей вдалося забезпечити всім необхідним.

З 10 травня забір крові на станції знову розпочався, і це стало ще одним квестом для донорів і Олега Кушніра. Завдання квесту таке: «Отримай талончик та передай іншому». Уявіть собі весь процес: донор здає кров, отримує талончик, телефонує батькові дівчат, домовляється з ним про зустріч, віддає талончик у зазначеному місці. Далі батько, після особистої зустрічі з кожним донором, їде до лікарні і віддає талончики лікарям. Але лікарень на той момент було вже дві, бо одну з дівчаток відвезли в ООКЛ і зробили їй там складну операцію. Тож талончики довелося розвозити в кожну з них.

А потім – ще цікавіше. Адже наявність талончика у лікарні не гарантує, що потрібні компоненти крові знайдуться безпосередньо у медичному закладі. Тому у разі потреби місію забрати кров на станції знову доручають батькові. Тобто віддають йому той самий талончик і кажуть: «Їдьте на станцію і заберіть там порцію потрібних компонентів». Отже, поки талончик нарешті виконає своє завдання, він встигає здолати чималі дистанції і побувати у руках багатьох людей. В результаті ж він повертається до тієї самої станції, де його виписали.

«Вона колисала тромбоцити, наче малу дитину»

Припустимо, частину зазначених вище ситуацій можна назвати лише організаційними недоліками у роботі служби крові. Звичайно, вони суттєво ускладнюють усі процедури, та при цьому не є критично важливими. Але так в жодному разі не можна сказати про процеси зберігання та транспортування крові. Бо ці фактори здатні напряму впливати на якість крові і, відповідно, на стан здоров’я реципієнта.

Безсумнівно, що правильність зберігання та транспортування крові повинні відстежувати спеціалісти. Саме медики мають перевозити кров з пункту А до пункту Б. У реальності ж усе виглядає по-іншому. «Немає машини, немає бензину, не вистачає людей та грошей…». Причини тут озвучуються різні. Але всі вони призводять до одного результату: родичі хворих займаються транспортуванням крові самостійно. Як саме вони це роблять, як довго везуть кров, в яких умовах у цей час її зберігають, – це вже нікого не цікавить. Головне, що на станції роблять позначку: «Кров видано», а в лікарні роблять позначку: «Кров доставлена і використана».

- Одного дня нам сказали, що для доньки потрібні вже не еритроцити, а тромбоцити. Цей компонент крові треба було забрати в дитячій обллікарні і привезти до лікарні Резніка. Одна порція мені коштувала 480 грн, але гроші – то не найскладніше, - розповідає Олег. -  Головне, що тромбоцити потрібно постійно колисати. Їх не можна просто покласти в сумку і везти. Тому я їхав у машині, а поруч сиділа дружина і всю дорогу колисала ці тромбоцити, наче малу дитину.

Таким чином батьки перевозили кров декілька разів. Різниця полягала лише в тому, що згодом тромбоцити почали видавати безкоштовно. Але сам процес транспортування залишився незмінним. Позиція батька тут проста: «У мене не було іншого виходу. Мені сказали привезти, і я робив те, що міг».

- Відповідно до законодавства України, лікувальний заклад зобов’язаний відправити на машині лікаря або фельдшера, який має дозвіл. Він має приїхати і взяти все у нас. Якщо у лікарні говорять людям, щоб привезли самі, то це - не правильно, - роз’яснює Михайло Бартко, головний лікар Одеської обласної станції переливання крові. - Але подібні ситуації трапляються доволі часто. Люди приходять і беруть кров. Не дати батькам еритроцити чи плазму я не можу, бо тоді нас тут просто «рознесуть».

- У нас є спеціальний транспорт та контейнер охолоджуючий. За компонентами на обласну станцію їздить водій з медсестрою. Але цей реанімобіль працює лише до 24-ої години, а дитині в лікарні може стати погано будь-коли. Тому, звичайно, бувають ситуації, коли батьки їздять за препаратами крові. Та це стосується лише тромбомаси, - запевняє Тетяна Рижикова, головний лікар дитячої лікарні №1 ім. Академіка Б.Я.Резніка. – Щодо плазми та альбуміну, то у нас існують їх запаси. Велику кількість компонентів ми витратили і на дітей Кушнір, бо талончиків, які вони принесли, було замало. А от тромбоцити, на жаль, не можуть довго зберігатися. Тому навіть не існує їх обміну на талони. Тромбомасу можна лише купити. Звичайно, було б добре, якби у нас працювала виїзна бригада цілодобово. Але поки що такої можливості немає.

«Служба крові як така відсутня»

Коли починаєш розбирати з медиками подібні ситуації, то постійно чуєш одне й те саме: «Ми свою справу виконали, а що там робили інші – це вже нас не стосується». А ще багато хто дивується, чому взагалі виникають такі питання, адже «Так було завжди і навіщо це ворушити?». В цьому, мабуть, і полягає сутність проблеми: наша служба крові працює за принципами і правилами, які були створені ще за радянських часів і які вже давно перестали бути дієвими.

- У нас всі говорять: «служба крові», але вона як така у нас відсутня. Тому що служба крові - це якась певна система взаємовідносин між різними структурними елементами. Цього, на жаль, у нас немає, - вважає Олександр Сергієнко, експерт Координаційної робочої групи з питань розвитку служби крові МОЗ України. - В Україні зараз працюють 47 центрів крові і 327 відділень трансфузіології (це підрозділи лікарень, які також заготовляють донорську кров та її компоненти). Ще понад 80 лікарень взагалі заготовляють і застосовують донорську кров без наявності спеціальних приміщень і т.д. Діяльність всіх цих закладів – не координована. Між ними немає взаємозв’язку, немає інтеграції в єдину систему. Тобто справжня служби крові у нас відсутня.

І це наочно демонструє приклад сім’ї Кушнірів. Їм довелося побувати в декількох лікарнях, а ще у двох місцях донори здавали для них кров. Але неодноразово комунікація між цими медичними закладами здійснювалася саме завдяки батькові трійнят. У межах своїх сил Олег Кушнір продовжує робити цю справу й надалі. У нього немає часу сперечатися та розбиратися, як насправді повинна працювати вся ця система. Бо головне для нього зараз – вчасно відшукати для донечок нових донорів.

 

Як визнають фахівці, змінити принципи роботи служби крові на місцевому рівні практично неможливо. Такі спроби будуть безрезультатними. Потрібна глибока реформа, яка має розпочатися на законодавчому рівні. І саме зараз в Україні робляться спроби таку реформу провести. Що саме планується змінити? Як довго відбуватимуться ці процеси? Як вони вплинуть на донорів, реципієнтів та працівників службі крові? Читайте про це у наступних матеріалах ІзбірКому.

Ірина Уманець 

Підготовка цього матеріалу стала можливою завдяки підтримці американського народу, що була надана через проект USAID «У-Медіа», що виконується міжнародною організацією Інтерньюз. Зміст матеріалів є винятково відповідальністю видання ІзбірКом та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Інтерньюз.

Поділитися