"Тепер я знаю, для чого вижила під Іловайськом", - ветеранка АТО з Одеси

15 травня 2022 р. 14:20

війна

В Одесі – пізня осінь. Я проводжаю Ганну на маршрутку: після інтерв’ю вона їде додому в інший район міста. Ми дві години пили чай в редакції і говорили про війну. Про Іловайськ. Про смерть. Про її поранення і її подвиг. Хоча про подвиг вона не говорила: для неї це – звичайний обов’язок… Сьогодні ми п’ємо з нею каву у паперових стаканчиках і сидимо на лавочці в одному з одеських парків. Довкола буяє зелений травень. Ганна так само заправляє за вухо неслухняне довге волосся. І палить цигарку за цигаркою. Каже, вже була майже кинула палити, але настало 24 лютого… Ми зустрілися з нею майже через вісім років. За цей час вона пройшла кілька реабілітацій, про неї зняли два документальні фільми, історія одеситки «Мурки» розлетілася усім світом. Розтрощена російською зброєю нога зрослася. Лікарі врятували хребет: вона дивом лишилася живою і дивом почала ходити. «Лікар сказав мені тоді, що для чогось мені ще треба пожити. Я думала: цікаво, для чого? А тепер ясно», - посміхається вона. Мені хочеться плакати. Але як можна рюмсати, дивлячись на неї? І ми просто продовжуємо пити каву. З Ганною Ільющенковою, військовим медиком батальйону «Донбас», яка рятувала життя військових в Іловайську, пережила «котел», отримала важкі поранення, побувала в російському полоні і зрештою повернулася до Одеси, - інтерв'ю ІзбірКома.

- Якими були ці вісім років для тебе? Що змінилося в житті?

- До 2017 року я займалася тим, що допомагала друзям, знайомим учасникам АТО оформлювати статус УБД (учасника бойових дій. – Ред.). Зайнялася цим, тому що з’ясувалося, що мене не було в списках, мене начебто за документами не було в Іловайську. Я сама добивалася для себе статусу «УБД» три роки, за допомогою журналістів, юристів, правозахисників. Моє досягнення – всі бійці з підрозділу «Купол» отримали статус УБД (підрозділ батальйону «Донбас». – Ред.). Весь цей шлях для моїх друзів тривав п’ять років.

- Мабуть, тоді й вирішила створити громадську організацію?

- Так. Одна справа, коли ти приходиш в черговий кабінет як «просто Аня», а інша – коли ти приходиш як голова ГО, в якій працюють юристи, з якою співпрацюють журналісти і за якою – десятки чи сотні людських доль, які багато в чому схожі. І всі добиваються лише справедливості – не більше й не менше. Моя ГО називається «МІР» - це «Міжнародний інтеграційний рух». Ідея назви виникла, коли після виходу фільму «Незламні» мене почали запрошувати в країни ЄС, і я дійсно багато де побувала, зав’язала нові знайомства, потоваришувала з людьми за кордоном. Так прийшла ідея створити організацію, яка буде захищати учасників АТО, допомагати з психологічною, фізичною реабілітаціє, підтримувати їх і їхні родини. Я добре знала, чому це важливо, повірте. І з власного досвіду, і з того, що я бачила у наших бійців.

NFT-портрет Ганни Ільющенкової з благодійної колекції Ukrop NFT Support Ukraine, присвяченої жіночому героїзму

- Про реабілітацію учасників та учасниць АТО тоді говорили чимало. Чи вдалося налагодити систему в усій країні?

- Навряд. Я можу назвати хіба кілька санаторіїв, де дійсно займалися реабілітацією якісно. Я сама пройшла реабілітацію в ГО «Реабілітаційний центр св. Павла» і зрозуміла, що це повинно бути для невеликої кількості людей за раз, інакше реабілітологи просто фізично не зможуть достатньо приділити увагу кожному й кожній. В ідеалі – збирати 2-3 родини і працювати з ними. Так у мене з’явилася ідея створити такий невеликий центр для ветеранів /ветеранок і їхніх родин. Такі центри психологічної реабілітації є в Карпатах, а у нас на морі – нема. Я ходила до міської влади, до обласної – не виходило зрушити з місця. Але коли я поїхала з фільмом за кордон і мене питали про війну та політику, я всім казала, що нам біля моря потрібен реабілітаційний центр. Одного ранку я прокинулася через телефонний дзвінок. Мені сказали, що про мою мрію почули. За деякий час ми знайшли дім в Одеській області, який підходив для центру. Це було трохи більше року тому. Минулого року ми провели першу хвилю відновлення для 49 людей – родин учасників АТО. Роботи ще багато, треба ремонтувати, поліпшувати умови тощо. Але моя мрія почала здійснюватися.

- Знаючи тебе, здається, твої мрії не вміють не здійснюватися…

- Так і є. Я і в Іловайську знала, що виживу. І що допоможу всім з документами. І що створю такий центр, який хочу. У мене багато планів на життя, як-то кажуть. І ще я почала вчитися на юриста, бо зрозуміла, що мені це треба. Вже четвертий курс. Не знаю, як тепер будемо довчатися.

- Цього року мала бути друга хвиля в твоєму центрі… Але настало 24 лютого. Яким воно було для тебе?

- Мені казали, що путін нападе. Я не вірила. Вранці мене розбудив син: «Мамо, вибухи». Моя відповідь: «Це, певно, навчання на полігоні». Пролунав другий вибух. Що роблю я? Пишу пост у Facebook: «Це хто так рано навчання зараз проводить?». Цей пост десь так і є на моїй сторінці. Для історії. І потім починаю гортати стрічку Facebook і розуміти, що це таки сталося…

- Що було потім?

- Спочатку думала робити курси такмеду, бо я сама військовий медик, але у мене почав розриватися телефон: потрібно одягнути наших, потрібно нагодувати, потрібно спорядити… І одночасно почалися дзвінки з-за кордону: чим допомогти, у нас є те, є те, є це… Я зрозуміла, що можу поєднати одних та інших.

- І тепер твій телефон завжди «червоний»…

- Є таке (сміється). На сьогодні ми годуємо понад 1000 людей, також займаємося допомогою ЗСУ від імені нашої ГО. Я сама не знаю, звідки у нас все з’являється. Десятки людей, машин, товару… Ми допомагаємо і військовим і цивільним, і навіть годуємо самотніх людей похилого віку гарячими обідами. Допомагаємо переселенцям виїхати далі за кордон. Підтримуємо тих, хто виїздить з Херсона і Миколаєва. Це тисячі людей і тисячі тих, хто хоче допомагати. Це нереальний мурашник просто. Іноді досить лиш подумати, що щось треба – і ось уже це несуть добрі люди. Як воно так виходить – чесно, я й сама не знаю. Мені хочеться обійняти кожного. А сама навіть пости подяки в Facebook писати не встигаю. Але як же я пишаюся людьми.

- Як тобі здається, одесити змінили своє ставлення до війни після 24 лютого?

- Змінили. Ще недавно мене могли виштовхати з маршрутки, якщо показувала посвідчення «УБД». Мовляв, понапридумували собі пільг, яка ще війна? В кабінетах було повсюди: «Яка війна, жіночко? У нас війни нема, ми поза політикою». Було важко пояснити, що війна – це не політика. Я думаю, такого більше не буде. Люди постійно приносять нас усе, що мають. Питають, що треба. І приносять в рази більше, ніж ми просимо. А недавно в маршрутці водій мені подякував, коли побачив те саме посвідчення. Розумієш: те саме, за яке нас принижували і мало не били. Мені боляче, що такою ціною. Мені страшно за рідну Одесу. Страшно, щоб ворог не перетворив її на пекло. Ти чуєш, як діти сміються? (на дитячому майданчику поруч постійно лунає сміх. - Ред.).

- У тебе тепер нова мрія?

- Ну аякже, куди мені без мрії! Після перемоги ми зробимо мережу реабілітаційних центрів від моря до Карпат. І це буде справжня реабілітація. Вона дуже нам усім знадобиться. Бо бійці пройшли і проходять і будуть, на жаль, проходити пекло на землі. І повернутися до нормального життя не так легко насправді. ПТСР (посттравматичний стресовий розлад. - Ред.) – це не вигадка. Але ми все зробимо, як слід. Тільки от переможемо – і почнемо.

 

Інтерв'ю - Євгенія Генова

Дивіться також інтерв'ю з головою правління ГО «Ініціатива «ЛЮДИ» та військовим Сергієм Гнезділовим.

Більше про російське вторгнення у хроніці ІзбірКома

Підписуйтесь на розсилку найголовніших новин в telegram. Дізнавайтеся першими про найважливіші та найцікавіші події Одеси!

інше

24 лютого Росія розпочала широкомасштабне військове вторгнення в Україну, оголосивши проведення "спеціальної військової операції" в Україні.  Президент Росії Володимир Путін повідомив про офіційне визнання так званих Донецької та Луганської народних республік (окуповані окремі райони Донецької та Луганської області) 21 лютого. Напередодні в ОРДЛО оголосили "масову евакуацію жінок, дітей та людей … читати далi

Протягом травня 2022 року експерти досліджували публікації медіа Одеси та Одеського регіону для оцінки якості та неупередженості висвітлення інформації про події, виявлення проросійської пропаганди, дезінформації, прихованих спроб маніпулювання громадською думкою, а також порівняння цих характеристик з попередніми періодами. Були проаналізовані усі дописи, розміщені в травні у вісімнадцяти одеських медіа, що … читати далi

Устин Данчук — сценарист, режисер, ведучий кіношколи для молоді у Херсоні та режисер понад 100 короткометражних та анімаційних фільмів, документальних фільмів, телевізійних програм та арт-проєктів. Ми зустрічаємося з ним за кавою в Одесі і говоримо про його місце сили – рідний Херсон, який Устинові довелося залишити після окупації російськими загарбниками.  … читати далi

Станом на червень Луганська область майже повністю захоплена військами рф. Розбудовувати окупаційну владу подекуди приїжджають із раніше захоплених територій, та є багато й місцевих колаборантів. Ключові ж посади – це «виконуючі обов’язки глав адміністрацій». Журналісти Центру публічних розслідувань зібрали все, що відомо з відкритих джерел про «гауляйтерів» Луганської області (гауляйтер — з … читати далi

You control прозоро пресс-рум КВУ ЦПР