Письменниця з Одещини: "Українці читають в окопах і укриттях, і незабаром у нас буде бум нових книг"

11 серпня 2022 р. 18:21

мітинг Одеса

(Фото з архіву Є. Завалій)

Через три місяці після повномасштабного вторгнення росії українська письменниця з Одещини Євгенія Завалій презентувала свою нову книгу – «Міста, в які ти поїдеш». Книга була написана і фактично готова до друку ще до 24 лютого, але попри бойові дії видавництво змогло випустити її у світ. Станом на середину серпня Україна отримала вже кілька нових книжок українських письменників, а також нові видання іноземних книг. Країна, яка воює, читає в окопах, бомбосховищах та вимушеній еміграції. Для чого людям зараз книжки та що треба, щоб українська література стала модною для українців? Про це та інше ІзбірКом говорив з письменницею в одній із затишних книгарень в центрі Одеси.

- Не спитаю нового, хоча це – найболючіша тема для кожного з нас. Яким було твоє 24 лютого?

- Ми чекали всі ці тижні до 24-го, що буде щось таке. Просто не знали точну дату. Як і всі, я прокинулася від роботи ППО, однак тоді я не знала, що це звук ППО. Прокидаєшся, не розумієш, що відбувається, що вибухає. Я одягнулася і спустилася в паркінг, але там нікого не було. Я стояла і слухала звуки вибухів. Потім зібралася і поїхала до батьків. Перші години були найскладнішими для усвідомлення, бо скільки б ти не готувався, як би не розумів, що росія нападе, ти не можеш усвідомити це. У мене тоді почалася сильна мігрень, яка тривала кілька перших днів. Тому мені зараз складно навіть пригадати ті дні. Але тоді ж почалися перші повідомлення, що потрібна допомога військовим, і я зразу включилася в цю роботу. Більш усвідомлено я почала себе почувати аж в середині березня. Ти ніби прокидаєшся від незрозумілого стану і починаєш краще орієнтуватися.

- І з перших же днів ти почала вести щоденник у своєму facebook. Щодня ти пишеш про те, який сьогодні день повномасштабного вторгнення і що відбулося чи відбудеться. Це вийшло спонтанно?

- Так, цілком спонтанно. По-перше, я не думала, що цих днів буде так багато і хотіла згадати це через багато років. Ну й багато людей мені писали: «Як ти?», а мені було несила їм докладно відповідати. І тут ранковий щоденник цю проблему вирішив. Сьогодні – 164-й день і я зранку написала про книжку. Це щоденник і про хороше, і про погане. Але все одно він завжди про війну. Люди часто мені пишуть, що вони щодня на нього чекають.

- Ти й раніше активно волонтерила, і зараз. Що це тобі дає?

- Це дає певне заспокоєння, бо я щось роблю, хоч не можу на багато що вплинути, але можу комусь допомогти. Зробити щось таке, що дасть результат. Тому я роблю максимально те, що можу.

- Вже під час повномасштабної війни вийшла твоя книжка «Міста, в які ти поїдеш». Ти писала, що сама думала, що це наче не на часі. І була здивована і тим, що видавництва відновили свою роботу, і тим, що люди, виявляється, хочуть прийти на презентацію книги в такий час.

- Ми робили цю книгу весь минулий рік, редагували, і буквально за кілька тижнів до 24 лютого ми закінчили обкладинку і вона була готова їхати в друк. Чесно кажучи, після 24-го я про це забула. І тут у квітні мені написав видавець, що наступного тижня вони отримують книгу з друку. Вона фактично була однією з перших в Україні, яка вийшла після 24 лютого. Спочатку друкарні, звісно, призупинили свою роботу, зокрема в Харкові, де була в друці моя дитяча книжка, бо це, звичайно, не було можливо. Це видавництво видало книгу в Чернівцях. А зараз на кінець літа ми бачимо, що повиходило багато книжок, у видавців сьогодні – свій фронт і вони дуже круто роблять свою роботу. А крім того ще й донатять на армію. Тобто коли ви купуєте книжку, ви ще й допомагаєте ЗСУ. Я ніколи б не подумала до 24 лютого, що якщо почнеться таке повномасштабне вторгнення, у нас продовжать видавати книжки. У нас проходять концерти, театральні вистави. Наша культурна сфера працює, і працює дуже круто.

- Якими були перші презентації книги?

- Мені дійсно здавалося, що вони не на часі. Першу презентацію мені запропонували провести в Одесі, в науковій бібліотеці імені Грушевського. Я дуже здивувалася, бо не думала, що це комусь треба, але мене запевнили, що люди приходять в бібліотеку щодня, відвідують лекції тощо.  І це було так мило – побачити на презентації не лише моїх друзів і знайомих, а людей старшого покоління, які почали після 24 лютого ходити до бібліотеки. Вони мені казали, що відкрили для себе в бібліотеці цілий світ, почали слухати історичні лекції. І так ми познайомилися, вони мені сказали, що переходять на читання українських книжок. Це так круто.

Потім мене запросили в Польщу наші літератори. Зараз ця країна дуже підтримує такі проєкти, зокрема зараз видається часопис «Посестри», там також будуть мої есеї та роботи багатьох українських авторів. І от ми зробили одну презентацію в Кракові, а у Гданську я зробила презентацію дитячої книги в українському культурному центрі. Було дуже багато дітей, наших переселенців. Це були напрочуд теплі зустрічі. Здається, до 24 лютого у мене аж настільки довірливих, щирих заходів і не було. Люди приходили, ділилися своїми історіями, розказували про себе і те, що вони пережили. Були люди з Маріуполя, Херсона… Ми навіть обіймалися. Мені казали, що дуже за мене переживали, бо я не виїхала з України. І так вийшло, що у Польщі я щодня зустрічалася зі своїми читачами, вони мені писали, що хочуть зустрітися, і це було так тепло. Вони їхали з інших міст для цього.

Сьогодні українці за кордоном дуже потерпають від браку спілкування з людьми з «великої землі». Новини наче ж є, всі їх читають, але вони спраглі живого спілкування. Я навіть виступала там на мітингу, мене попросили розказати про те, як там Україна.

- Як за твоїми відчуттями: як там почуваються наші люди?

- Всі хочуть додому. Але усвідомлюють небезпеку, тим більше, що переважно це жінки з дітьми. А багато кому й нема, куди повертатися. У мене були люди з Маріуполя і я їх питала, чи вціліла їхня квартира, а вони кажуть: «Квартира ціла, але міста немає». І оце «міста немає» - засіло у мене в голові. Була мама з чотирма дітьми, яка встигла виїхати з Маріуполя в перший день. У неї старша, п’ята дочка, в ЗСУ. На щастя, всі живі.

Наші активні люди за кордоном вражають насправді. Вони, потрапивши в чужу країну, на початку не знаючи мови, вже зараз відкривають там культурні центри, волонтерські центри, приватні школи для дітей. Це просто неймовірно.

У наших людей за кордоном дуже високий рівень тривожності насправді. Не варто думати, що вони там насолоджуються і релаксують. Вони не розуміють, чому українці, коли чують тривогу, не завжди, далеко не завжди ховаються в укриття. І ті, хто зараз повертається, вони починають проживати це заново. Плюс вони дуже переживають за родичів, за друзів. Це все дуже важко психологічно.

- Для чого людям зараз книжки? Що кажуть читачі?

- Для українців за кордоном – це привіт з дому. Вони для них дуже важливі, там, до речі, іноземні фонди закуповують українські книжки для своїх бібліотек. У Кракові є українська книгарня. Відкрили таку ж книгарню у Познані, їх стає поступово все більше. Також зараз бум перекладів, наших авторів активно перекладають. Європа намагається зрозуміти якісь речі, на які раніше не звертали увагу. Багато наших авторів там роблять свої презентації. Важливо говорити, важливо, щоб нас слухали.

- Чи була думка зробити книжку для європейської аудиторії про Україну?

- Після 24 лютого, як би це не було дивно, я пишу більше, ніж будь-коли. Постійно хтось звертається, я не відмовляю іноземним виданням, бо важливо інформувати світ про нас. Також ми робимо дитячу книгу – це продовження «Місії "Порятунок"», і це буде про порятунок тварин на війні. І ще робимо один проєкт, пов’язаний з історією нашої країни, але подробиці – пізніше.

- Чи змінюються українські читачі?

- Я бачу реально повні бібліотеки. Дуже багато дітей-переселенців в Одесі, багато й одеських також. Бібліотеки стали для них осередком відпочинку і неформальної освіти. Також заодно й книжки читають. Діти точно читають досить багато, і в першу чергу українські книги.

У мене на зустрічі дівчинка-третьокласниця встала і сказала, що вона ніколи не буде читати російську книжку. Вона вже розуміє, що якщо її бомбить ця держава, то й не варто читати її книжки. Не всі дорослі це розуміють, але зрозуміють. Людей, які зараз активно б несли проросійські наративи, за моїми відчуттями, на Одещині відсотків, може, 10.

- Яка роль письменників під час війн? Що зараз робить наша письменницька спільнота? Чи згуртована вона? Чи є письменники авторитетом для українців?

- Скажемо чесно, що письменники – не найбільший авторитет для українців. На жаль. Навряд є письменник, чию аудиторію в соцмережах можна порівняти з аудиторією, скажімо, блогерки, яка демонструє свої принади чи дорогий одяг. Але письменницька спільнота в Україні дійсно є, і це люди, які роками створювали українську культуру. Багато хто пішов на фронт. От ми в цій книгарні, поки сидимо, бачимо книжки Коломійчука, Пузіка, а вони зараз на фронті. Любка забезпечує нашу армію автівками. Жадан працює активно у волонтерському напрямку, зокрема по Харківщині. Багато письменниць за кордоном просувають наш культурний продукт за кордоном. Ніхто з письменників відповідальність з себе не зняв, всі дуже активно включені. Зараз просто дуже багато різних письменницьких проєктів.

Інше питання: чому у нас письменники не мають такого авторитету, як інші люди? Але це питання не до нас, ми робимо максимально все, що можемо. І викладаємося. У мене минулий рік був дуже насичений, було дуже багато зустрічей з дітьми, з учителями, бо я розуміла, що часу обмаль і треба з цим щось робити, з цим засиллям російської мови всюди тощо. Зараз всі працюють на перемогу.

- Чи читають зараз військові?

- Так, читають. Зараз виходить багато нон-фікшн літератури, особливо західної, про ведення війн, про те, що їм допомагає в отриманні відповідних знань. Також знаю, що військові люблять читати детективи і просять їм прислати такі книги на фронт. Також вони купують книги для своїх дітей. Днями у мене була розмова з моїм знайомим військовим, який у складному місці, і він замовив дві мої книжки дітям. І каже: «Я мушу повернутися, щоб ти їх підписала». Я кажу: «Маєш повертатися, бо ж треба дійсно підписати».

А письменники на фронті ще й пишуть. І навіть виходять уже їхні твори. Артем Чех, наприклад, закінчував писати роман перед 24 лютого і тепер дописує його там. Валерій Пузік недавно видав оповідання, пише вірші. Я думаю, на осінь уде бум військових книжок, зараз вони в стані редагування і завершення. Ми будемо мати своїх крутих ремарків і гемінгвеїв.

- Якою є роль письменників і їхніх читачів у процесі #cancelrussia? Чи важливо це?

- Це однозначно важливо і потрібно. Я цієї позиції дотримувалася і до 24 лютого, росія стала такою не 24 лютого. Тільки сліпці могли не бачити, до чого все йде. Фактично у цій країні зародився нацизм нового плану, який ще потім будуть класифікувати фахівці. Це трапилося невипадково. Спочатку ця філософія нацизму зароджувалася і культивувалася саме в культурі. Як у масовій – через оті дурнуваті, вибачте, книжки, які виходили величезними накладами в росії, так і через високу культуру. Але й в гітлерівській Німеччині була висока культура. Але ж ми її не сприймаємо. Росія зараз намагається постійно нав’язувати тезу про те, що російська культура «не винна» у війні. Європа досі думає, що з ними можна примиритися, постійно запрошують їхніх митців на якісь заходи. Але якщо це робити, томи будемо мати ще не одну війну.

- Часто кажуть, що Пушкін – не винен. Якою є твоя позиція?

- Пушкін не винен у цій конкретній війні. Але його послідовники – винні. Це символ російсько мови, російської літератури і культури в цілому. Це засновник російської літературної мови, і оце засилля його пам’ятників і вулиць по всій Україні – це дивно. Це все – постімперський комплекс, який ми мали подолати давно, але дискусія починається лише про це. Хоча дискусія хіба що у нас в Одесі, в інших містах це простіше: його просто прибирають. Пушкіністи кажуть, що пушкін ні в чому не винен, але коли в тебе над головою літають ракети, і їх запускають послідовники Пушкіна, - то я не бачу тут поля для дискусії. Хай пушкіністи хоча б згадають його «Полтаву» з абсолютно імперською позицією. Адже саме після Полтавської битви українців почали перетворювати на «малоросів», а громадян Гетьманщини поступово зробили підданими російського царя, цілком підступно і попри Переяславську угоду. І Пушкін це оспівував.

- Чи може українська література пропонувати зараз сучасний, цікавий продукт для школярів? Адже часто доводилося чути, що українська література, яка вивчається в школі, - це про кріпаків і сльози.

- Це насправді – ретрансляція пропаганди про те, що все українське гірше за російське. Це той наратив, який почався в часи Російської імперії і живе досі. Якщо так казати, то про що тоді російська література? Про безкінечні страждання? Чи твори Достоєвського, чиї твори дуже добре показують весь морок російської душі?

Українська література може дуже багато запропонувати – як класична, так і сучасна. Проблема лиш в тому, що ми мало про неї знаємо. Кобилянську ми зі школи знаємо за твором «Земля», а це ж українська феміністка, це наша Джейн Остін. Українська література завжди розвивалася в руслі європейської літератури.

- Що треба, щоб наша література була модною? Чи достатньою є реклама для українських митців?

- Хотілося б, звісно, щоб робилося більше, але я бачу, як багато молоді зараз приходить на заходи митців, на читання, на презентації, і це круто. Літературу дійсно потрібно робити популярною, модною, для цього треба залучення ЗМІ, бізнесу, потрібні кошти. Потрібна спільна робота. Це відбувається, але непросто.

Можна порівняти з країнами ЄС: у нас, якщо в тебе продалася книжка накладом 2000 примірників за рік, то це дуже-дуже круто. І коли я дивлюся на країни Скандинавії, де книжка виходить накладом 50 тисяч. Це для невеликої країни, де всього кілька мільйонів жителів. А бестселер може вийти мільйонним накладом. Ось така ілюстрація популярності і моди на книжки.

- Що нам треба поміняти у сфері книговидавництва і популяризації інтелектуального продукту після перемоги?

- Нам потрібні кошти, тому що культура потребує капіталовкладень, як і будь-яке виробництво чи бізнес, але при цьому зміни у культурі більш повільні, ніж в інших сферах. Це треба розуміти. Щоб щось змінилося, потрібні роки. Але ці зміни натомість фундаментальніші. Якщо вже це є – то є. Колись, на початку 90-х, люди починали штовхати цей камінь угору, а тепер у нас є реально крутий продукт, класні книги, надзвичайно гарна модерна література, якою ми сміливо можемо пишатися і показувати її за кордоном. Показувати всю нашу культуру. Бо вона дійсно потужна.

Ми ж воюємо за ідентичність. А що її формує? Напевно, культура. І тут не обійдеться без серйозної державної підтримки.

Розмовляла Євгенія Генова

Підписуйтесь на розсилку найголовніших новин в telegram. Дізнавайтеся першими про найважливіші та найцікавіші події Одеси!

інше

– Он там двоє. Можете глянути. Їх недавно винесло, якраз розтин завершили, – Іван Русєв показує рукою в бік дерев’яного містка, де лежать двоє мертвих дельфінів. Він – ідейний натхненник створення і захисник Національного парку «Тузлівські лимани», доктор біологічних наук, начальник наукового відділу нацпарку і громадський діяч, про якого на Одещині не знає … читати далi

Миколаїв зустрів ранковим артобстрілом і повітряною тривогою. Влучання були немов за стіною будинку, біля котрого ми стояли. Пізніше стане відомо про загибель цивільного за кілька кварталів від журналістки. Це – реальність, в якій місто живе тепер кожного дня. Військові, які з перших днів беруть участь у визволенні Миколаївщини, повинні були … читати далi

В Україні від початку року запрацював закон про основи національного спротиву. З 1 січня в країні почали формувати Сили територіальної оборони, які під час бойових дій виконують завдання у межах своєї місцевості.  Центр публічних розслідувань дослідив, як місцеві бюджети на Прикарпатті фінансують територіальну оборону.  Відповідно до Закону України “Про основи національного спротиву” та Положення про добровольчі … читати далi

Друга після повномасштабного вторгнення армії рф сесія Одеської міської ради відбулася 28 вересня. Попередня пройшла 29 червня та проводилась у так званому гібридному форматі (частина депутатів була присутня онлайн). Як інформує всеукраїнська громадська кампанія “Атестація депутатів місцевих рад”, 28 вересня у сесійній залі були зареєстровані 39 депутатів. Сесія проходила у звичному … читати далi

You control прозоро пресс-рум КВУ ЦПР