Одеський письменник і художник Валерій Пузік: "Кожен митець своєю роботою може наблизити перемогу над росіянами"

10 листопада 2022 р. 17:12

війна інтерв'ю Одеса

(Фото з архіву В. Пузіка)

Яскраві, аж гарячі фарби буквально палають осінніми барвами на знімках. "Сині гори. Кришка з ящика від набоїв 5,45. Акрил", - пише автор картини. Український письменник, режисер, художник з Одеси Валерій Пузік нині, як і у першу хвилю війни з росією, - на фронті. І у перервах між боями, копанням окопів та іншими військовими справами, він знову малює пейзажі - на кришках від ящиків для зброї. ІзбірКому Валерій розповів про мистецтво під час війни, свої мрії і чому він не малює війну.

- Валерію, ким Ви були, коли почалася Революція Гідності? Чим для Вас особисто Вона стала? Пам'ятаю, тоді Ви були поранені?

- Революція Гідності допомогла сформувати остаточно певні світоглядні речі, які або залишались поза увагою, або ж ігнорувалися. На той час, я вже писав оповідання та містичні повісті, цікавився документальним кіно, і ми, в силу своїх можливостей, пробували його фільмувати. Революція Гідності стала певною мірою межею, з чітким формулюванням, хто я і для чого, а вже в ДУК ПС (Добровольчий Український Корпус "Правий сектор" - ред.), через рік, формулювання перетворилося на поступове формування методу роботи як з текстом, так і з аудіовізуальним мистецтвом. Важко це пояснити в кількох словах. Тобто в літературу перейшли методи документального кіно, тексти стали більш реалістичними, а вигадані персонажі так чи інакше жити і діяти в документальному, а не вигаданому середовищі. Тоді ж, з побратимом Максимом Кривцовим, зафільмували короткометражний фільм “Перемир'я”, який межував десь між відеопоезією та документалістикою. На кінофестивалі "86" у Славутичі глядачі підходили і порівнювали його з шутерами, комп'ютерними іграми-стрілялками.

Щодо поранення. Гумова куля влучила мені в підборіддя після вибуху світлошумової гранати біля пам'ятника Лобановського, на вулиці Грушевського. То було 21 січня. І це дуже дивний досвід межової свідомості. Все ніби уповільнилося, все навкруги, і шум вулиці у вакуумі, і лікарі, які зашивали ту рану. Дуже дивно все було. Інколи мені здається, що дуже часто використовую той досвід при писані деяких текстів, де є перехід між світом мертвих і світом живих.

- Потім була війна і Ваша участь в АТО. Чому вирішили піти? Ви мали якийсь досвід чи здобували його вже під час боїв?

- Вагався, думав, вирішив, пішов. Досвіду не було ніякого. Тож всього довелося вчитися. В “Десні” нас більше на витривалість випробовували. Марш-кидки по кілька разів на добу, нічні “дискотеки”, вічна втома, метання гранат, рукопашка. Вже потім, коли ми пройшли це все, я потрапив до мінометного підрозділу. На той час у нас в підрозділі були хлопці, які пройшли солідний бойовий шлях. Вони і вчили нас. Основні практичні навички закріпилися, коли виїхали в зону бойових дій.

- Творчість під час АТО - якою вона була для Вас? Знаю, Ви іноді заперечуєте автобіографічність книг (крім "Шахти"). Як думаєте, чому ж люди "приписують" цю автобіографічність? Дуже реалістично? 

- У мене не було планів ані малювати, ані писати в ДУК. Прикол в тому, що спочатку мене відправили в інформаційний підрозділ батальйону - ДУК-інфо, і там доводилося писати різного штибу тексти. За місяць, схоже, я розписався, і далі вже не міг зупинитися (сміється. - Ред.), навіть коли перейшов у мінометку. До цього додалося ще малювання. Спочатку скетчі на побратимів, портрети і щось схоже на комікси. Потім розмальовували сувеніри волонтерам - гільзи та колби від мін. Почасі став малювати картини. Фактично на кожній позиції, де ми були, я щось малював.

Щодо автобіографічності книг, то, мабуть, це “приписування” через документальне середовище, в якому живуть персонажі, плюс я виписував різні досвіди, як свої, так і моїх побратимів. До того ж почуті історії були також вплетені в тексти на рівні розмов та згадок.

- Традиційне й болюче питання: як почалося для Вас 24 лютого? Які плани мали напередодні? Створювати фільми, книги?...

- Це було дуже дивно. “Війна” - сказав син. Я глянув на телефон, а там купа повідомлень та дзвінків. Повна дезорієнтація. Нерозуміння ситуації в місті, а саме чіткої позиції очільників, як Одеси так і області. Був страх здачі міста росіянам. Тож кілька днів ми були насторожені. Я придбав квитки на потяг для сім'ї, і це очікування, два чи три дні, було досить таки нервовим. Аби якось справитись із цим, а не чекати, я пішов на Канатну, 35 і зрозумів, що місто буде, як мінімум, боротися. Усі друзі та знайомі були там. В перший же день пішли на нічне патрулювання вулиць.

Станом на 24 лютого у мене було декілька кінопроєктів на стадії запуску. Я з колегами-сценаристами мали писати скрипти. В планах було дописати фентезі “Чорні футболки”, а також третю книгу з циклу “Делфі та чарівники”. 

- Коли Ви повернулися на війну (якщо можна сказати, що повернулися), то, крім буденних справ військового, взялися за фарби... Ви й раніше малювали на війні? А під час відносно мирного життя - ні? Як думаєте, чому так?

- В якийсь момент я зрозумів, що мені просто не цікаво малювати. Це було після виставки “Примарна зона” у Львові, в лютому 2016 року. Чітко пам'ятаю момент,  як ми вийшли з Ірою з "Дзиги" і я сказав: більше не буду малювати. Так і було. Інколи, звісно, порушував правило на графічні роботи, але одна картинка в два-три місяці не рахується. Це сталося, мабуть, тому що матеріал став нецікавим. Маю на увазі папір, полотно.

Вже в березні 2022 року, коли я ходив біля усіх цих розкиданих ящиків від боєкомплектів, мене почало тригерити. Я думав: це не сміття і не на розпалку. Це все можна перетворити в щось більше. Першу картину, яку намалював цього року, і після досить таки довготривалої перерви - це ластівка. Перша робота малювалася досить довго, здається кілька тижнів.

"Ластівка. Акрил, чорний маркер. Фанера з якогось ящика від боєкомплекту. 2022". Автор В. Пузік

- Картинами на ящиках з-під боєприпасів захоплюється чимало людей, це видно навіть по соцмережах. Що вони для Вас? Що Ви малюєте? А як реагують Ваші побратими? Допомагають?

- Скоріше за все це можливість побути наодинці. Вимкнутись від усього і всіх. Спершу малював птахів, потім перейшов на рослини та пейзажі. Був місяць, здається, коли я малював лише світанки. Найважливіша, особисто для мене, картина того періоду має назву “Сто світанків без тебе, люба. Вид з вікна авто”. Були роботи типу “Одеське ППО збиває російську ракету”, “Все палає” тощо. Але пройшов час і я відмовився від війни. Тобто, сказав собі: не малювати її.

"Сині гори. Кришка з ящика від набоїв 5,45. Акрил, 2022". Автор В. Пузік

Хлопці, звісно, допомагають, приносять кришки та фанери. Одного разу несли кілька кілометрів їх. На день народження подарували фарби. Часто дарую картини, інколи продаємо на аукціонах на наші потреби. Один з аукціонів картин, що проходив у США на початку жовтня цього року, допоміг нам із речами на зиму: якісні спальники, берці, куртки, термобілизна та багато інших речей. Аукціон допоміг також іншим хлопцям з інших підрозділів, які працюють на різних напрямках.

Це той момент, коли розумієш, що малювання, ці картини - не просто так. Що вони маленька, але все ж цеглинка або камінчик нашої перемоги.

"Листопад. Дошка. Акрил, 2022". Автор: В. Пузік

- Можливо, не дуже вдале питання: чи потрібне мистецтво на війні? Під час війни? Кому потрібне, якщо так? Митцям? Аудиторії?

- Мистецтво створює сенси. Звісно, воно потрібне і митцям, і аудиторії. Це рефлексія на події тут і зараз. Документалістика, есеїстика, пісні та музика, картини та ілюстрації, зрештою - все це потрібне для фіксації як емоції, так і стану. Якщо не буде мистецтва і культури, тоді за що ми воюємо? А відстоюємо ми свою ідентичність. Ідентичність не може існувати без культури та мистецтва.

Фото з архіву В. Пузіка

- Ще, певно, більш невдале питання, грубувате: прийнято думати, що митець - людина тонкої натури. Митцям важче на війні, ніж немитцям? Чи потрібно взагалі митцям бути у вирі подій? Там, де відбувається найважливіше? Аби відчувати, бачити, переживати все разом з іншими?

- “Митець - людина тонкої натури” - думаю, це твердження не має за собою нічого від реальності. Всі ми люди. Всім однаково важко. Кожен переживає це по-своєму. Можна, звісно, сховатися в мушлю, але я переконаний, що мистецтво не може існувати поза суспільно-політичною ситуацією в країні, особливо в часи війни. Митець не може відокремлюватися від подій та травматичного досвіду. Це особисто я розцінюю як зраду. В силу своїх можливостей кожен митець своєю роботою може наблизити перемогу над росіянами. Кіно, література, живопис, музика - це все зброя. І поки вона існує, як одиниця української ідентифікації, нас не перемогти.

- Про що Ви мрієте після Перемоги?

- Зняти з себе військову форму і остаточно повернутися до сім'ї, без числа і години, до якої потрібно повернутися назад у військо. А далі: дивитися в кінотеатрі нові мультики з сином, ходити на море, їсти піцу. Показати сину Крим й розповідати нові історії. Наприклад, про космічного пірата Капітана Моркву і його команду. Жити звичним життям. Все.

Фото з архіву В. Пузіка

Євгенія Генова

Підписуйтесь на розсилку найголовніших новин в telegram. Дізнавайтеся першими про найважливіші та найцікавіші події Одеси!

інше

Підмітанням вулиць в Одесі ще кілька років тому опікувалися виключно комунальники. Однак поступово ці роботи перестають виконувати працівники ЖКС. На зміну комунальникам приходять керуючі компанії. І складається цікава ситуація – там, де комунальники розорювалися і по самі вуха влазили в борги, приватні фірми, пов'язані з міською владою, заробляли непогані гроші. … читати далi

Блекаут минулого тижня для півдня України виявився всього лише увертюрою до цієї. 23 листопада по Україні було випущено менше ракет, ніж під час попереднього удару – 70, 51 з них збили наші ППО, але результат для півдня України виявився важче. Одеська область, поряд з багатьма іншими областями, на кілька годин … читати далi

Жителька міста Татарбунари в Одеській області отримала підряди на капітальні ремонти укриттів в дитячих садках та ліцеї, а також на ремонт дитячого оздоровчого закладу, який прийматиме вимушених переселенців. Все б нічого, та пані має сумнівну репутацію, два капітальних ремонти укриттів підозріло дешево коштують і ніяких документів, які б підтвердили спроможність … читати далi

Звільнена територія в Харківській області настільки всіяна мінами та вибухонебезпечними залишками російської артилерії, що знадобляться роки, щоб її розчистити. Журналісти De Morgen виїхали із групою розмінування до села Липці, що розташоване менш ніж за 10 кілометрів від російського кордону. Читайте матеріал у перекладі для Центру публічних розслідувань. «Не ходіть по … читати далi

You control прозоро пресс-рум КВУ ЦПР