"Дітей, які так нелегко нам даються, зараз убиває ворог. Я мала цьому завадити": як професорка акушерства з Одеси стала військовим хірургом

23 травня 2022 р. 16:34

війна

(Фото: з особистого архіву Світлани Галич)

"Вітаю. У вас чудове маля", - ці слова одеситка Світлана Галич, певно, вимовляла сотні чи тисячі разів. Вона - докторка медичних наук, професорка акушерства та гінекології, завідувачка кафедри Міжнародного гуманітарного університету, яка все своє професійне життя допомагає народжувати й народитися, а ще - пише про це неймовірні історії. Сьогодні пані Світлана - військовий хірург, і нині її головне завдання - порятунок життя. Замість дітей в її руках - осколки й кулі. А на рідкісних світлинах, зроблених в операційній, - та сама втомлена усмішка. ІзбірКом поспілкувався з лікаркою, яка люб'язно знайшла час, щоб розповісти свою історію. 

 

- Перше питання, на жаль, неоригінальне, однак важливе. Яким для Вас був ранок 24 лютого? Що робили в той день, які рішення ухвалювали для себе?

- По правді кажучи, за деякий час до цього дня я внутрішньо відчувала біду. Наснився дивний сон. Нібито дорога, якою я йду, раптом закінчилася. Тим не менш 24 лютого я якось внутрішньо заклякла. Мені здавалося, що все те відбувається не з нами. Що я перебуваю в іншій, паралельній реальності. Що це якийсь квест чи кінофільм. Мозок деякий час відмовлявся сприйняти реальність.

- Пам'ятаю, як ще до повномасштабного вторгнення Ви розповідали, що плануєте стати на облік у військкомат. Тобто рішення піти в ЗСУ зараз було неспонтанним. Чому вирішили це зробити?

- Так, моє рішення піти до лав ЗСУ не було ані спонтанним, ані неочікуваним. Дійсно, ще до війни я «штурмувала» райвійськкомат за місцем мешкання. Адже все своє професійне життя я добре розуміла, що професія медика важлива для воєнного часу. Коли виповнилося п‘ятдесят років, мене автоматично зняли з військового обліку. Попри те я увесь час відчувала себе військовозобов’язаною. Такому мене навчили ще в студентські роки на військовій кафедрі медичного вишу. А лише мова почала йти про ймовірність повномасштабного вторгнення ворога, я не сумнівалась, що маю відновити свій військовий облік. Вкрай дивувало і обурювало, що у райвійськкоматі мене декілька разів буквально «відфутболили». Та я людина наполеглива… Оцінила логічно ситуацію і зрозуміла, що маю «прориватися до своїх», до військових медиків. Я так розуміла ситуацію, що моє палке бажання рятувати наших воїнів-захисників має бути професійно правильно реалізовано. А таке можливо лише під керівництвом і в команді з фаховими військовими медиками. Тому так вчинила.

- Ми із захопленням читали Ваші історії про народження життя. Тепер з тривогою читаємо Ваші нечасті розповіді про порятунок життя. Розкажіть, будь ласка, чи важко було "перекваліфікуватися"?

- Мабуть, у моїй особистій життєвій історії ключове слово - «життя». Понад тридцять років стояти біля витоків життя, увесь цей час бути налаштованою на збереження життя - це вже не просто професія, а сенс власного буття. Отих діточок, які так нелегко даються матусям під час пологів, яких ми «народжуємо» разом… зараз вбиває ворог. Отже, мала непереборне бажання завадити тому, як і чим тільки можна. А єдина доступна мені «зброя» - медична допомога.

Перекваліфікація - дуже доречне слово. Вона в мене відбулася практично без проблем. По-перше, я мала потужну мотивацію. По-друге, - величезну любов до життя. Власного і чужого. Плюс притаманна мені любов до людей. По-третє, моя професія акушера-гінеколога - це спеціальність хірургічного профілю. Навіть у мирній повсякденній роботі в ній є все те, що так знадобилось мені зараз. Уміння концентруватися. Приймати швидкі рішення. Навички щодо зупинки кровотеч, роботи з ранами, загальні хірургічні навички. За останні роки я звикла працювати в режимі день/ніч за потребою, з невеличкими паузами на відпочинок. Мені зараз іноді здається, що усе моє попереднє життя - то був лише такий собі тренінг, навчання заради забезпечення того, що нині щоденно роблю разом з колегами.

Світлана Галич до повномасштабного вторгнення...

.. і після

Я взагалі люблю робити те, що роблю. Любила допомагати вагітним жінкам «виношувати» з ними вагітності. Любила їздити для проведення пологів і «народжувати» разом з ними діточок. Тепер я люблю робити те, що роблю зараз. Тому що моя нинішня робота комусь рятує життя, когось відводить від каліцтва, когось підтримує, когось повертає у стрій.

На жаль, я не можу розповісти про свій робочий день. Не на часі. Лише деякі його аспекти іноді описую в окремих есе. Більшість зараз не оприлюднюю, зроблю це обов’язково після нашої перемоги. Розумію, що моя розповідь, оприлюднена дочасно, може нашкодити неймовірним людям, справжнім героям. Як тим, хто захищає нашу землю, так і моїм чудовим колегам. Усьому свій час.

- Яка історія серед порятованих Вами життів найбільше вразила чи запам'яталася? Що важливо розуміти про поранених захисників людям, які не воюють? Як вони тримаються? Що дає їм сили? Що дає сили Вам?

- Таких історій щодня багато. …Якось я описала у Facebook історію хлопця, яка мене вразила. Історія про пораненого, обпеченого, травмованого бійця. Його ворог прийняв за мертвого і затято бив чоботом у обличчя. Бив у лютій злобі зі словами: «Ми тебя спасать пришли, а ты…».

А потім ще одну історію про худенького, невеличкого зросту бійця, який невтомно витягував з-під обстрілу товаришів і увесь час бідкався, що не витяг командира. А командир лежав у сусідньому відділенні. Він його теж врятував, але сам отримав травму і не пам‘ятав про те. Маленький зростом і велетень за вчинками.

Або ось історія про хлопця, який після наркозу почув російськомовне звернення до нього від когось з персоналу і буквально зайняв оборону зі словами: «Я вам не дамся!!! Я нічого вам не скажу!». Заспокоївся лише коли до нього звернулися українською…

Звичайно, ми говоримо з нашими пораненими про те, що з ними відбувалося. І тому, що маємо розуміти механізм їхнього поранення. І тому, що підтримуємо їх таким чином. Адже загальновідомо, що проговорена комусь вголос проблема - менша від тої, яку замовчують. Ми їм говоримо, що вони герої, молодці і що ми ними пишаємося. Впевнена, що це теж важливий елемент лікування. Не про всі історії, про які вони розповідають, можу зараз говорити чи писати. Адже їхні товариші щохвилинно продовжують воювати. Але все пам‘ятаю, усе накопичую, зберігаю.

Люди, які не воюють, мають бути надзвичайно терплячими до наших бійців. Адже вони переносять щодня шалені фізичні й психологічні навантаження. Усе це вони тримають в собі, іноді концентрують. Більшість з них не навчалася і не готувалася бути воїнами. Сидячи в холодних окопах, іноді в суцільній воді, під постійними обстрілами, вони проявляють мужність і стійкість. Але чого це все їм коштує, ніхто з нас не знає достеменно. Тому я визначила б такий провідний вектор у ставленні до них: «Терплячість і милосердя». Саме так намагаюся діяти, так відчуваю.

Що дає їм сили, мені важко однозначно сказати. Думаю, що і вони б не відповіли на це запитання. Або ні, кожен би відповів по-своєму. А от особисто мені саме вони додають сил, наснаги. Коли щось робиш професійне для них, просто виконуєш свою роботу якомога ретельніше. Коли в моїй душі «зашкалює» лють від того, що творить ворог, я прагну її замінити на інші емоції. На ті, що мене посилюють, а не спустошують. Адже я свої медичні дії спрямовую на пацієнтів, а не на ворогів. Тож дивлюся на них і переповнююся вдячністю до тих, хто боронить нашу землю. До кожного. Вдячністю і любов‘ю. Саме необхідність бути для наших пацієнтів своєрідним захистом, додатковим лікувальним чинником, є тим, що надає мені сил.

- Як працює команда людей, які рятують життя? Чи схоже це на команду тих, хто допомагає життю з'явитися на світ? Хоча це питання, певно, філософське...

- Прочитала Ваше запитання і усміхнулася. Ви, як то кажуть, «дивитесь у корінь». Наша команда військових медиків дуже схожа на звичні для мене акушерські команди. Працювати швидко, вивірено, злагоджено - звичний для нас варіант медичної допомоги. Тому й перезавантаження на інший фах у мене відбулося швидко і не напружено. Наприклад, в усіх медичних професіях важливе місце посідає боротьба з кровотечею. Акушерські команди проходять спеціальні тренінги, щоби діяти швидко і професійно злагоджено. У військових медиків - те ж саме. Просто кровотечі мають інші локалізації. В акушерстві важлива наступність надання медичної допомоги відповідно до організаційних рівнів. У військових медична допомога відповідає різним етапам. Маю цивільний досвід евакуації важкохворих жінок під час роботи головним акушером-гінекологом Одеської області. Тут теж важлива своєчасна евакуація, але не жінок, а поранених бійців. Звичайно, в більш складних умовах. Думаю, що колись обов’язково напишу про те, як цивільна акушерська практика підготувала мене до роботи у військово-польовій медицині.

В акушерстві ми завжди насторожені, у повній готовності до надання допомоги. Так само і військові. Тому Ваше запитання не філософське, а дуже практичне. Дякую Вам за нього. 

Інтерв'ю - Євгенія Генова

Підписуйтесь на розсилку найголовніших новин в telegram. Дізнавайтеся першими про найважливіші та найцікавіші події Одеси!

інше

24 лютого Росія розпочала широкомасштабне військове вторгнення в Україну, оголосивши проведення "спеціальної військової операції" в Україні.  Президент Росії Володимир Путін повідомив про офіційне визнання так званих Донецької та Луганської народних республік (окуповані окремі райони Донецької та Луганської області) 21 лютого. Напередодні в ОРДЛО оголосили "масову евакуацію жінок, дітей та людей … читати далi

Протягом травня 2022 року експерти досліджували публікації медіа Одеси та Одеського регіону для оцінки якості та неупередженості висвітлення інформації про події, виявлення проросійської пропаганди, дезінформації, прихованих спроб маніпулювання громадською думкою, а також порівняння цих характеристик з попередніми періодами. Були проаналізовані усі дописи, розміщені в травні у вісімнадцяти одеських медіа, що … читати далi

Устин Данчук — сценарист, режисер, ведучий кіношколи для молоді у Херсоні та режисер понад 100 короткометражних та анімаційних фільмів, документальних фільмів, телевізійних програм та арт-проєктів. Ми зустрічаємося з ним за кавою в Одесі і говоримо про його місце сили – рідний Херсон, який Устинові довелося залишити після окупації російськими загарбниками.  … читати далi

Станом на червень Луганська область майже повністю захоплена військами рф. Розбудовувати окупаційну владу подекуди приїжджають із раніше захоплених територій, та є багато й місцевих колаборантів. Ключові ж посади – це «виконуючі обов’язки глав адміністрацій». Журналісти Центру публічних розслідувань зібрали все, що відомо з відкритих джерел про «гауляйтерів» Луганської області (гауляйтер — з … читати далi

You control прозоро пресс-рум КВУ ЦПР