Гільза, Берта і Тоша: як під час війни працює єдиний в Одесі центр адопції собак

13 червня 2022 р. 20:31

волонтер Одеса

Ще недавно чудове місце для сімейного відпочинку – парк-музей на 411-й батареї – нині не надто безпечне. Поруч – море і меморіал оборони Одеси у роки Другої світової війни. Одесити сподіваються, що цим місцям не доведеться знову «згадати» артилерійські обстріли, однак військові попереджають, що загроза обстрілів та висадки десанту все ще висока. Тут, у парку, два роки тому розпочав роботу Центр адопції собак – місце, де не лише утримують хвостатих безхатченків, а й допомагають їм соціалізуватися, подолати психічні травми після попередніх горе-господарів, подружитися з людьми та посприяти «всиновленню», тобто успішній передачі песиків новим господарям. Після 24 лютого життя Центру теж змінилося, тим більше, що інші притулки евакуйовані, і він лишився єдиним у місті, де зараз допомагають "безхатченкам". Про те, як зараз працює Центр, ІзбірКом поспілкувався з волонтеркою, головою ГО «Закон природи» Яною Тітаренко.

 

Під ноги кидається клубок з цибатих лап, рожевих язиків, мокрої шерсті і веселих оченят. Щенята намагаються одночасно облизати, потертися, пограти в квача і попросити смаколиків. Вони щойно купалися і тепер весело обтрушуються на всіх, хто поруч, підіймаючи бризки, пилюку з-під лап і весело втікаючи під обурене: «Йой, це були чисті шорти!».

- Тут так завжди, всі два роки, що ми працюємо. Раніше було інакше, звичайно, до нас постійно приходило досить багато людей. Хтось шукав собі друга, хтось приносив корм, хтось приводив дітей, щоб вони погуляли з песиками в парку. Тепер все зовсім не так…Ходи сюди, Гільзо, ходи, не бійся, це свої, - Яна сідає навпочіпки, щоб обійняти пухнастого коротколапого пса, але натомість, крім Гільзи, на неї починають стрибати цуценята, намагаючись звалити на землю.

Гільзі десь півтора роки, її на південному фронті нещодавно врятували наші військові.

- Мала поранення стегна, ми його вже вилікували, тепер все гаразд. Така вона добра, що це неймовірно, весь час ніби сміється. Малі цим користаються і вічно з нею разом, - розказує волонтерка.

А от семеро цуценят потерпіли від людської байдужості: хтось лишив коробку з виводком біля Куяльницького лиману. Певно, вважаючи, що комусь вони більш потрібні.

Дивіться також: "Тепер я знаю, для чого вижила під Іловайськом", - інтерв'ю з ветеранкою АТО з Одеси

- Ми взагалі цуценят не беремо, бо їх спочатку треба на карантин, до щеплень, адже вони можуть розносити безліч інфекцій. Але от зараз – куди їх? Домовилися з клінікою, їх там взяли на карантин, поки дочекалися перших щеплень. Вони там, бідосі, нудьгували жахливо. Але тепер вони «чемні», з щепленнями, все як має бути, тепер їм тут – простір і воля. От і гасають цілими днями, - Яна намагається тим часом відділити малих від дорослих і пригостити їх смаколиками саме для малечі. Спільними зусиллями ми переносимо чотирилапих до окремого вольєру і нарешті видихаємо: вони взагалі ніколи не зупиняються, наче вода.

Тож зараз у Центрі адопції собак, враховуючи поповнення, 20 вихованців. До повномасштабного вторгнення росії їх було 25, більша частина з яких нині – в Чехії.

- Ми їх відразу евакуювали, тим більше, що на кожного у нас є всі документи, вони внесені в міжнародну базу і тепер можуть навіть подорожувати по світу разом з новими господарями. Дуже приємно, що в Чехії люди більш схильні до «всиновлення» безпородних собак з притулків. Для них це норма – прийти в такий центр, як наш, познайомитися з песиком і взяти його додому. І не має значення, чи породистий собака, чи ні. Так і наших вихованців – розібрали вже майже всіх, причому деяких «забронювали» ще коли вони тільки були в дорозі: дізналися, що з України евакуюють притулок, і зразу ж захотіли допомогти. Багато хто з нових господарів вже мають вдома собаку, часто – теж з притулку. Причому забирають навіть тварин з інвалідністю. У нас таких відсотків 50, мабуть, було. Наприклад, у Барсика не було передніх лапок – і його теж забрали. Чи колись так буде і в нас? Саме не як виняток, а як норма? – продовжує розповідь Яна.

До нас підходить ще одна пухнаста, з розумними очима. Виляє хвостом.

- Це Емі. Явно домашня. З’явилася у нас вже після 24 лютого. Хоча ми думали, що вже нікого набирати після евакуації не будемо. Але от як не взяти? Вона явно жила в квартирі, привчена до туалету, до людей. Може, поїхали і лишили. Хтозна. Емі, підеш гуляти в парк? – питає волонтерка. Та дивиться так, ніби все розуміє. Але насправді не все так просто: щойно на неї одягають нашийник з повідком, Емі впирається всіма чотирма лапами в землю. Доводиться брати на руки і так «вести» гуляти.

Дивіться також: "Після війни моє покоління будуватиме свою Україну", - інтерв'ю з військовим з Одещини

- Не привчена до повідка. Певно, гуляли без нього колишні господарі. А тепер от нам доводиться. А от Тоша піде на повідку, правда, Тош? – питає чорнявого песика, шерсть на ньому аж вилискує. Тоша готовий йти гуляти просто зараз, з повідком чи без.

- Що він пережив, не знаю, можу лише здогадуватися. Коли ми його знайшли, він з людьми практично не спілкувався. Я його везла в машині, тримала на витягнутих руках, і він намагався все одно мене вкусити. Тепер в це важко повірити, правда? – чорнявий пес і справді здається найдобрішим з добряків, його навіть цуценята кусають за вуха без наслідків. – Певно, били, ображали. Але тут з ним попрацював кінолог – і ми побачили зовсім іншого Тошу. Справжнього. Доброго й дружнього до всіх. У Чехію вирішили не відправляти, надто він травмований для такої зміни обстановки. Але я впевнена, що у нього ще все буде добре, - не сумнівається Яна.

Поруч в імпровізованій «ванній» самостійно купається досить великий пес. Повільно залізає передніми лапами, пробує теплу воду, потім ставить і задні, а в якийсь момент, помітно отримуючи задоволення, - заплющує очі і пірнає з головою.

- Це Берта. Теж покинута напризволяще на наших вулицях. Не знаю, звідки в неї така любов до води, я ще такого не бачила, вона реально пірнає і отримує від цього масу задоволення. Може, з неї вийшов би водолаз-рятувальник? – Берта підіймає фонтан бризок і вистрибує з купелі. Далі в «програмі» - пробіжка по колу в траві і повернення назад до «ванни». Тим більше, сонце добряче припікає.

За словами волонтерів, попри війну, люди все одно час від часу забирають собак додому. Хоча буває, що деяких повертають назад:

- Принесли й сказали, що евакуюються і віддають назад. Що ж… Добре хоч не викинули на вулицю. Зараз, в такий час, людей особливо добре видно. І зокрема за їхнім ставленням до тваринок. Для кого це – член родини, той не залишить свого друга одного. А для кого «просто так, щоб був, для краси», - такі потрапляють до нас… Таке життя, - підсумовує Яна.

Допомогти вихованцям Центру можна, завітавши до нього або передавши допомогу в зручний спосіб.

Євгенія Генова

Підписуйтесь на розсилку найголовніших новин в telegram. Дізнавайтеся першими про найважливіші та найцікавіші події Одеси!

інше

Підмітанням вулиць в Одесі ще кілька років тому опікувалися виключно комунальники. Однак поступово ці роботи перестають виконувати працівники ЖКС. На зміну комунальникам приходять керуючі компанії. І складається цікава ситуація – там, де комунальники розорювалися і по самі вуха влазили в борги, приватні фірми, пов'язані з міською владою, заробляли непогані гроші. … читати далi

Блекаут минулого тижня для півдня України виявився всього лише увертюрою до цієї. 23 листопада по Україні було випущено менше ракет, ніж під час попереднього удару – 70, 51 з них збили наші ППО, але результат для півдня України виявився важче. Одеська область, поряд з багатьма іншими областями, на кілька годин … читати далi

Жителька міста Татарбунари в Одеській області отримала підряди на капітальні ремонти укриттів в дитячих садках та ліцеї, а також на ремонт дитячого оздоровчого закладу, який прийматиме вимушених переселенців. Все б нічого, та пані має сумнівну репутацію, два капітальних ремонти укриттів підозріло дешево коштують і ніяких документів, які б підтвердили спроможність … читати далi

Звільнена територія в Харківській області настільки всіяна мінами та вибухонебезпечними залишками російської артилерії, що знадобляться роки, щоб її розчистити. Журналісти De Morgen виїхали із групою розмінування до села Липці, що розташоване менш ніж за 10 кілометрів від російського кордону. Читайте матеріал у перекладі для Центру публічних розслідувань. «Не ходіть по … читати далi

You control прозоро пресс-рум КВУ ЦПР