Избирком FM: выпуск 34. Почему Одессе - 600?

Вы слушаете тридцать четвертый выпуск подкаста Избирком FM. Сегодня с нами доктор исторических наук Тарас Гончарук

На этой неделе исполнился 601 год с момента первого письменного упоминания Качибея (Коцюбеева) - поселения, которое позже стало именоваться Одессой. Доктор исторических наук Тарас Гончарук рассказал о том, почему городу намного больше, чем 200 лет, и о том, почему историю не нужно смешивать с политикой. 

Тарас Гончарук

ТГ: Прийнято вважати, що початок історії населеного пункту починають або від першої писемної згадки або від першої археологічної знахідки.

Але в ці питання історії досить часто вкрапляються питання суто політичні. В кінці XVIII - на початку XIX століття наш край входив до складу Російської імперії, і питання історії чітко контролювались державною ідеологією. В ті часи і почалася писатися історія нашого краю. Термін "Новоросія" народився суто для Запорозької землі – від Дунаю до Кубані. Підтвердження цьому можна знайти зокрема в енциклопедії Брокгауза і Євфрона.

Дослідники, які займалися історією Одеси, все, що відбувалося на цьому місці до Катерини II, вважали лише передісторією.

Аполлон Скальковский створював опис краю при графі Воронцові. 

Костянтин Смолянинов вважав, що Одеса була заснована в день коронації Миколи I.

Володимир Яковлєв пропонував писати не історію офіційну, а історію народу. Слово «Одеса» вперше згадується 27 січня 1795 року.

Олександр Дерибас писав, що «русская власть в Хаджибее начиналась под топот запорожского гопака»

Олександр Степанченко вважав, що Одеса заснована на Трійцю 19 травня 1415 року і згадується як порт (це дуже важливо, не село, а порт) Кочубій.

У XIV ст. перервалася держава Велике Князівство Литовське в часи князя-воїна Вітовта. Вочевидь, в ті часи між Вітовтом і Ягайлом (Польщею) було укладено союз, і, можливо, на певний час Вітовт просто поступився Ягайлу Поділлям з польського королівського порту. Це був єдиний польский порт – Кочубій. Потім польскі історики писали, що це був дуже великий, важливий порт.

Щодо назви, то треба пояснити, що, напевно, Кочибіїв, або Кочубій - це така українська трансформація тюркської назви «Качибей».

1442 рік - Кочубій згадується серед тих міст, що відійшли до Великого князівства Литовського після польсько-литовської війни. Тоді Польща загарбує собі Західне Поділля, а Східне Поділля залишається під Литвою. До списку міст Свидригайла входять і Кочубіїв, і Дашков. Тоді традицією вважалось віддавати прикордонні землі в приватну власність.

У 1442 році польський король за службу дарує Кочубіїв, Чернігрод і Караул польському пану з України Бучацькому, дуже непоганому полководцю, подільському старості. Діти Бучацького, Язловецькі, почали сперечатися з польськими чиновниками за Пересип (перша писемна згадка – 1442 рік). Чому за цю землю почались сперечання? Тому, що в генуезькі часи заходили кораблі через Пересип, і, напевне, досить скоро ці два лимани набули певній цінності, особливо Куяльницький лиман.

При Османській владі нащадки Язловецьких у своїх наслідних володіннях перелічували Чернігрод, Караул і Кочубій і зазначали, що вони їх купили за велику суму у турків. Вони також були одними з перших організаторів козацтва. Можливо, ця активність була пов’язана з тим, що вони хотіли повернути себе наслідні володіння.

Кінець 15 століття - приходить влада Османської імперії. Після штурму Константинополя турки здобувають Білгород-Дністровськ, Кілію і, напевно, Кочубій. Здобувають Дашков, який стає Ачі-Кале - Очаковом. Після прихода турків життя не занепадає. Є згадка 1540 р. - договір між кримським ханом із Сигізмундом II Августом, відомим польським королем і литовським князем, творцем Речі Посполитої, за яким Литва формально визнала, що Кочубіїв – не її. Два пункти міждержавного договору стосувались саме Кочубія.

В цей час Кочубій був, можливо, одним з найбагатших пунктів здобичі солі в Україні. До XVII століття чумаків називали «соляники», и перші «соляники» були саме козаки. До середини XVII століття вони переважно нічого за сіль не платили, тому що було швидше прийти, набрати сіль і заодно побитися з татарами.  

Під ударами козаків Кочубій прийшов до занепаду. В середині XVII століття писали, що на скелі (на Приморському бульварі) в доброму стані стоїть фортеця. Треба лише трішки відремонтувати, але це – справжні землі козаків, які були в цій фортеці і нападали на каравани, які проходили повз цю місцевість. Потім Кочубіїв згадується як руїни посеред степу.

Після виникнення Пересипу Кочубій став важливим транспортним центром. Кілія – Аккерман, через Кочубіїв - на Очаків, і саме в районі Кочубія було відгалуження до Бендер, і часто з'являються згадки про те, що козаки ходять і нападають на татар, і достатньо успішно.

Після того, як російська влада поставила під контроль запорозьких козаків, походи майже припиняються, якщо і є – як вид військового промислу.  Край починає відроджуватися, але вже під Османською владою. Сюди масово втікають різні переселенці - немусульмани: молдавани перетинають Дністер, втікають українці від поміщиків, торгівлею займаються євреї, згадуються греки і вірмени. Це була так звана Ханська Україна, або Татарська Волощина. Це лівобережжя Дністра – територія між Дністром і Південним Бугом. Центр Ханської Україні – це Дубоссари, офіційно там був Дубоссарський гетьман, який контролював немусульманське населення. Але це населення сплачувало податки кримському хану, тому владі це було вигідно.

Край знову починає виробляти зерно, відроджується життя в  Кочубеї - в цей час він переважно називається саме так. В наших джерелах згадується Куджабей.

Туркам не подобалось, що татари контролюють поставку зерна до Константинополя і заробляють на цьому гроші. У 1765 році турки вирішили збудувати в Хаджибеї пристань і склади зерна в районі Митної площі, а наступного року ремонтують фортецю. В ці часи турки переважно називають місто Хаджибей. Для будови пристані прислали майстрів зі Стамбула, поруч були казарми для волохів, які будували цю фортецю. Був достатньо великий гостинний двір, схожий на фортечку, тут хлібопікарня, крамниця головна була, торгівельне місце, вище – мечеть.

Потім – чергова російсько-турецька війна. Є свідчення, що в 1796 року запорозький полковник Семен Галицький спустошує околиці Хаджибея і бере  36 000 коней - резервні табуни кримського хана.

У вересні 1799 року після штурму Дерибаса фортеця була підірвана, каміння було використане на розбудову Хаджибея-Одеси.

Остання будівля Хаджибея - турецька баня - була зруйнована в 1841 році.

Все выпуски ТУТ

Ваши идеи и пожелания присылайте на адрес odizbirkom@gmail.com