30 травня 2022 р. 21:51

Слов’янськ, «Прощавай Ленін»: місто розділилося під облогою російської армії

Фото: Марта Серафіні

(Фото: Марта Серафіні)

Даний матеріал є прикладом висвітлення у світових ЗМІ нападу російської федерації на Україну. Його наповнення може не збігатися з думкою редакції

«Колись тут був пам’ятник Леніну. Ми зробили так, щоб він тут більше не стояв. І, запевняю вас, ніхто сильно за ним не сумує».

Слов’янськ, вісім років тому, центральна площа міста. Тоді, у лютому, в місті мешкало 100 тисяч жителів, зараз залишилось 30 тисяч, повідомляє Corriere della Sera.

«Після 2014 року 40 відсотків з тих, хто поїхав, повернулись назад. Але на цей раз все по-іншому. Не знаю, чи буде все як раніше».

Остання евакуація, люди проходять та сідають в автобуси. На фоні не перестає лунати сирена, а навколо постійні вистріли артилерії. В останні тижні місто зазнає обстрілів касетними снарядами. Поки що їхня мета – це не цивільні. Ті, хто залишився, прогулюються середмістям і насолоджуються суботнім днем. Відкриті й деякі кафетерії. Кажуть, нещодавно у ресторані «Челентано» бачили і Святослава Вакарчука – українського Боно, який підтримує військових в Україні. Є в парку й ті, хто грає у настільний теніс.

«Але ситуація може змінитись у будь-яку мить», – попереджає мер Вадим Лях.

Вчора призупинила роботу Слов’янська ТЕЦ. «В цю п’ятницю було прийнято рішення про евакуацію співробітників та їхніх сімей», – повідомила компанія «Донбасенерго», якій підпорядковується станція.

Торгівельний центр «Ельдорадо» - місце зустрічі для людей, які лишають місто. Поряд церква. Людмила та Валентина хрестяться вже сидячі у мікроавтобусі, який ось-ось зрушить до Дніпра. Пробирається до автобусу й 60-літній Володя, журналіст на пенсії зі своїм 80-літнім батьком. «Ми їдемо, бо йому потрібна лікарська допомога, а у лікарні більше не вистачає ліків і персоналу». Звідси їдуть люди похилого віку, жінки та діти.

«До побачення, тато, скоро побачимося», – вигукнула Олена, їй лише 16. Вона їде разом зі своєю мамою та кицькою, яку тримає у переносці на колінах, а їхній батько Ігор недовго спостерігає за цим, а потім квапливо йде звідти.

Слов’янськ захищений річкою Торець, притоком Донця. Це місто – символ тієї війни, яку багато хто намагався забути, але для багатьох вона так й не закінчилася. Сюди ж було доставлено й тіло італійського фотографа Андреа Роккеллі, який разом з активістом та перекладачем Андрієм Мироновим загинули, згідно із заключенням італійських судів, від мінометного снаряду, випущеним українськими силами 24 травня 2014 року на околиці міста Андріївка (у 2019 році італійський суд спершу визнав Віталія Марківа винним у загибелі італійського фоторепортера, але в 2020 році українця було повністю виправдано й звільнено апеляційним судом - ред.).

«Тоді, 12 квітня, сформована у Криму група на чолі з колишнім співробітником російських спецслужб Ігорем Гіркиним увірвалась у Слов’янськ та взяла під контроль адміністративні будівлі. В той час зрадниця Неля Штепа, яка була меркою міста, передала ключі від Слов’янська. Вони намагались захопити місто», – Володя лише розпочинає свою розповідь. «А з Києва направили частини української армії з підтримкою БТР і гелікоптерів у зону АТО звільняти нас. А що ще Україні лишалося робити? Дати їм анексувати нас так само, як і Крим?». Це його версія історії – одна з версій. Він не бажає говорити про правих повстанців, таких як «Правий сектор», що вступили у лави українських сил для участі в бойових діях. А тим, хто питає в нього точні цифри щодо населення, яке бажало тоді (й, можливо, бажає сьогодні) жити під керівництвом Москви, він відповідає сухо: «Це просто путінська пропаганда. І це була би окупація, а не звичайне приєднання».

У 2014 році була тримісячна осада міста. Потім, в наступному році, «Прощавай, Ленін» попало у заголовки на шпальти газет по всьому світу, а пам’ятник батьку Жовтневої революції прибрали з центральної площі Слов’янська після прийняття закону, що впровадив декомунізацію в країні та видалення тоталітарних символів минулого.

Переносимося у лютий цього року. Зараз Слов’янськ знов у небезпеці. Сюди знов хочуть зайти росіяни. Приблизно у двадцяти кілометрах на північний схід невелике передмістя відоме як Лиман. Їхня стратегічна ціль – доступ до залізничних та автомобільних мостів через річку Донець. Ізюм, що на півночі, вже захопили 1 квітня. І тепер росіяни наступають далі. Однак на цей раз воюють не озброєні цивільні, а у відкриту московська армія з танками та літаками. «Вони можуть намагатися штурмувати Слов’янськ і Краматорськ», – попереджає британська розвідка.

Чи така доля міста, заснованого царем у середині 1600-х років та який став пунктом видобутку солі? Слов’янськ теж паде? «Я не знаю, що стане з цим місцем. Я просто знаю, що хочу жити спокійно», - пояснює Володя. І поки він говорить, повз нас мчить один з американських позашляховиків Hummer, що поставляють українській армії. «Ця машина їде на фронт і буде захищати нас».

Авторка: Марта Серафіні

Переклад: Артур Чупригін

Матеріал підготовлений в рамках проєкту, спрямованого на протидію кремлівській дезінформації та політиці маніпулятивного впливу на громадян за підтримки The Black Sea Trust for Regional Cooperation.

Поділитися