Антигерої і протиотрута "політичної весни" в Одесі

Редакция не несет ответственности за содержание авторских блогов

07 червня 2021 р. 16:54

Щороку наприкінці березня стає якось тривожно. Бо це Одеса, на яку насувається "політична весна". Місяць скаженілих, як я їх називаю.

Трикутник "10 квітня - 2 травня - 9 травня". Дати, коли прихильники Путіна (а вони після подій 2014-го року перебувають, як самі кажуть, у внутрішній окупації) мають нагоду майже безкарно виплеснути свою лють під час урочистих заходів. Часто-густо спалахують пристрасті через антиукраїнські витівки. Російські медіа залюбки демонструють відео з осатанілими людьми, які ходять з забороненою символікою, щось волають про велику Росію і її президента-вождя. 

А потім все тихенько тане під весняним сонцем. І Одеса знову живе спокійно. Можна сказати, що моє місто масово згадує про свій клішований статус "русского города" тричі на рік. 

Щоправда, з часом і ці вже звичні хвилі ненависті до України стають меншими й меншими. Не порівняти з тим шабашем, що відбувався ще п'ять років тому. Тому проросійські діячі в Одесі систематично намагаються продовжити політичну весну: виносять на розгляд Одеської районної ради абсолютно протизаконні постанови про встановлення пам'ятних дошок на Куликовому полі, дають інтерв'ю, всіляко нагадуючи про ті події і даючи їм зрозуміло які оцінки, і таке інше.

Як протистояти отим людям?

10 квітня і 9 травня я йду на Алею Слави ввечері. Коли провокатори і піарники (а вони є не тільки у "запутінців") вже посварилися, почубилися, відпрацювали на камери та розійшлися. І ось два роки тому на День Перемоги прямую собі Лідерсовським бульваром. Назустріч йдуть люди з... жовто-синіми прапорцями у руках. Багато людей: старі, молоді, сім'ї з діточками. Нічого не можу зрозуміти. Вже поблизу Аллеї Слави бачу, що активісти громадських організацій усім бажаючим роздають державну символіку. І серед квітів, що лежали біля пам'ятника Невідомому Матросу, було багато таких прапорців. Їх туди поклали одесити.  

Це чудовий хід. Тихий і в той же час блискучий. Адже для "запутінців" наша символіка - як ніж у серце. 2014-го року саме там, у парку Шевченка, вони лаяли патріотів і кричали, що ті прибрали жовто-синій "бандеровский флаг". А тут прості люди показали, що вони - частина своєї Батьківщини. І вони шанують загиблих героїв разом з нею. 

Треба частіше нагадувати, що ми - Україна. І навколо нас Україна. Це діє як протиотрута. Так, повільно. Але діє. 

Ще одно спадає на думку.

Воїни, які сплять вічним сном на Алеї Слави, билися за те, щоб війни ніколи більше не було. Ніколи знову - саме так.
А люди, що скаженіють у перших рядах ходи а-ля "Бессмертный полк", які волають про свою любов до лідера держави-агресора, навесні 14-го чекали на російські війська, жадали окупації. Іншими словами - кликали війну на мою землю. В моє місто.

Парадокс: справжні антигерої демонстративно вшановують пам'ять справжніх героїв.

Що ж, і це пройде. Все буде Україна. 
 

 

 

 


 

Підписуйтесь на розсилку найголовніших новин в telegram. Дізнавайтеся першими про найважливіші та найцікавіші події Одеси!
You control прозоро пресс-рум КВУ ЦПР