Про мовні квоти, ЗНО і візит міністра

Редакция не несет ответственности за содержание авторских блогов

24 травня 2017 р. 16:00

Вона розумниця, детально і конкретно відповідає на питання без «шпаргалок», знається на проблемах… Такими були відгуки моїх колег, які зустрілися з міністром освіти Гриневич під час її перебування в Одесі. Слухати це було приємно, бо  мені теж подобається наш міністр, ініційовані нею реформи і ідеї, за допомогою яких, можна змінити школу. Та питаю себе: чи є кому? чи достатньо вчителів, які здатні і згодні змінюватись? Стає сумно.

…ЗНО. Українська мова і література. Деякі учні у вишиванках. Зауваження вчительки: «І навіщо ото так вдяглася? Вишита сорочка і джинси – то некрасіво». 

…На дошці текст, який пропонують всім переписати —  така собі розписка на зворотній стороні тестової роботи. Про те, що ознайомилися, наліпки відповідають і таке інше. У тексті на дошці — дві граматичні помилки.

…Інструктор, страшенно хвилюючись, помиляючись у наголосах і закінченнях іменників читає українською звернення і правила. Потім головний інструктор розповідає про порядок дій «своїми словами». Російською. Тому що їй так зручніше.

В школах працюють ті, кому в ОНУ всі предмети викладали російською, або спотвореною російською, одеським суржиком. Або скаліченою  українською. Вони не здатні створити належне мовне середовище в школі. Так — і не хочуть. Але й не здатні. І справа навіть не в тому, що вчителі спілкуються на перервах з дітьми іноді суржиком, а в більшості — російською. Набагато гірше, що вони готуються до уроків, перекладаючи українською російськомовні підручники і свої російські думки. Українська школа, кажете? Відчиніть двері учительської.

Вишиванка на вчительці у свято — така собі  візуалізація мрії про українського педагога. Насправді вона сьогодні означає «бути у тренді». Як і багато говорити про свій патріотизм і відданість ідеалам Майдану. Російською говорити.

Мені жаль наших дітей. Вони не скоро почують справжню українську. Не це покоління точно.

Так, сучасна школа потребує реформування, пані Гріневич. І якомога швидшого. Бо ми втрачаємо україномовність навіть на хвилі патріотизму – тому що діти не чують рідної мови, і вважають рідним ось те, що на дошці, з помилками. І те, що надиктовується з неправильним наголосом — чИтання, чотИрнадцять, лІтопис, тЕчія…

Ми їх втрачаємо.

Щодо введених  Радою мовних квот на телебаченні — це, звісно, прогрес. Та вам  хіба не хотілося б створити стовідсотковий український простір? Хай би російськомовні  спробували зберегти свою російську. То не так страшно, як їм здається.  Адже українська вижила в умовах стовідсоткового російськомовлення, та ще й гноблення і переслідування. Говорити російською? Та будь ласка. Хто ж не дає. І канали стовідсотково російською хай будуть. Один-два. Як колись українською.

P.S. Я говорю російською за необхідності. І знічено посміхаюсь на спроби іноземців зробити мені, українці, приємність — сказати декілька слів російською. Але лінгвістичні наслідки війни бачу поруч. І знаю, що віночок зі стрічками може виявитися лиш банальною стилізацією кокошніка. Перевірено.

 

Підписуйтесь на розсилку найголовніших новин в telegram. Дізнавайтеся першими про найважливіші та найцікавіші події Одеси!
You control прозоро пресс-рум КВУ ЦПР